Від автора
Микола Хвильовий
Єсть дві літературно-революційні організації: Гарт – спілка пролетарських письменників і Плуг – спілка селянських письменників. Останніми часами між цими угрупованнями виникло багато суперечок. Плуг, будучи спілкою з слабішою кваліфікацією (це він сам не раз прилюдно визнавав), певніш – просто добровільною культурно-освітньою організацією, що чомусь претендує на ролю в мистецтві, – ніяк не може примиритися з існуванням Гарту і раз-у-раз атакує його.
Почався цей наступ ще з Московсьої наради пролетписьменників, де «плужани», наперекір Гартові прийняли так звану «напостівську плятформу», яка на сьогодні остаточно себе скомпромітувала, і визнали, теж наперекір Гартові, так званий «всесоюзний центр», на сьогодні фактично ліквідований.
Продовжився цей наступ на гартованському з’їзді, де «плужани» «налітали» на «гартованців», встановивши бльок з російськими, напостівцями, що приїхали на літературну Україну трохи «попартизанити»: в Москві їм не повезло. Скінчилася ця баталія покищо на сторінках «Культури і побуту» – додатку до газети «Вісті». І знову почали перестрілку ті ж таки невгамовні «плужани». Відповідали їм ми, «олімпійці» (так назвали нас наші літературні супротивники).
Поскільки нас цікавило майбутнє пролетарського мистецтва, а не угруповання Гарт і Плуг, а, ми подбали, щоб стати над цими організаціями. Нас найбільше тривожила ідея азіятського ренесансу і вияснення двох психологічних категорій: Европи й Просвіти. Перші два листи – це наша відповідь одному із просвітян, що, узагальнюючи, ми його називаємо просто «енко». Третій лист – наша відповідь тов. Пилипенкові, керівникові організації Плуг. Не все тут буде зрозумілим, але хай пробачать читачі: листи писано, як відповіді нашвидкуруч; а переробити їх ми оце тепер не маємо можливости. В той же час в них поставлено багато актуальних питань.
Отже, сподіваємось, що наші памфлети будуть першим абетковим абзацом до теорії нового мистецтва. Сам теоретик мусить прийти – ми його чекаємо. Він буде романтиком вітаїзму: агітатором і пропагандистом наших засад.
Примітки
Гарт – спілка пролетарських письменників, що офіційно розпочала свою діяльність у січні 1923 року. У складі її перших членів були: В. Еллан-Блакитний, К. Гордієнко, І. Дніпровський, О. Досвітній, О. Довженко, М. Йогансен, О. Копиленко, В. Коряк, Г. Коцюба, І. Кулик, М. Майський, В. Поліщук, І. Сенченко, Ю. Смолич, В. Сосюра, П. Тичина, М. Хвильовий, М. Христовий та інш. Гарт проіснував до осени 1925 року, коли основна частина його на чолі з М. Хвильовим вийшла з нього й утворила 20 листопада 1925 року ВАПЛІТЕ (Вільну академію пролетарської літератури).
Плуг – спілка селянських письменників, заснована 1922 року. Спочатку до Плугу належали: Д. Бедзик, М. Биковець, С. Божко, В. Гжицький, А. Головко, Г. Епік, Н. Забіла, І. Кириленко, Я. Качура, Д. Гуменна, В. Минко, А. Панів, П. Панч, С Пилипенко, І. Сенченко, В. Таль, П. Усенко, В. Чередниченко, І. Шевченко та інші. Плуг припинив своє існування в квітні 1932 року в зв’язку з відомою постановою ЦК РКП (б) про ліквідацію окремих літературних організацій і створення єдиної спілки письменників.
Напостівство – походить від назви рос. журналу «На посту» (1923-1925), що виходив за редакцією Б. Воліна, Г. Лелевича, С. Родова. «Напостівська плятформа» – лівацька позиція групи журналу «На посту» і РАПП (Російської асоціяції пролетарських письменників) сповнена негацією до попутників, до письменників, що не належали до їхньої групи, до культурної спадщини і до національних культур інших народів СРСР. На московській нараді в справі літератури, в травні 1924 року, проти «напостівства» виступили такі партійні діячі як Л. Троцький, Н. Бухарін, А. Луначарський. Вони висловилися проти диктаторських методів в літературі і вважали вільну конкуренцію талантів основною передумовою справжнього розвитку мистецтва. Дискусія на цю тему знайшла свій відгук і в Україні. (Див. «Дискусія про художню літературу в РСФСР», журн. «Життя й революція», 1925, кн. 4, стор. 25-27).
Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1983 р., т. 4, с. 67 – 68.