За обрієм зима

Микола Хвильовий

Посьолок на горі, а там – завод сизий.

На серці пелюстки так тепло-тепло: мак.

Вже одцвірінькав птах свої жагучі меси –

За обрієм зима.

За обрієм зима, а лебедині крила

Не видно на шляхах – жевріє листопад,

Але і промінь-цвіт не намантачить рала –

Захворів у степах.

Добраніч! У вирій ми, гуси, простяглися

За вами й я туди (вовтузиться сумнів),

І завжди так в житті: до сонця несемося,

Лишень затихнуть десь його палкі пісні.

Лосунем поплигав вітрець жовтоосінній,

Росте на думці дуб з голісіньким гіллям,

Гудок. Товариші ідуть, як франкмасони,

І на спочинок теж задумливі поля.

Мовчазно. Шарудить лишень змарніле листя.

Похилий пес пробіг через сумний байрак…

В якій гармонії я дочекаюсь гостя?

За обрієм зима…

Примітки

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1982 р., т. 3, с. 327.