29.11.1908 р. До Григорія Маркевича
| 29 грудня 1908 р. |
Вельмишановний і дорогий Григорію Іпатійовичу!
Тільки що дочитав Кащенкову драму "Помилки". Учора звечора одну дію, а сьогодні – останні. Проковтнув, як кажуть, цілком і тепереньки от роздумую, що про неї сказати. Драма – цікаво написана, легко читається… а проте зоставляє якесь чудне враження. Перше всього не задовольняє мене сама назва її. Помилки…
Кого помилки? І Бориса Васильовича, і Оксани Григоровни? Коли помилку першого виявляє автор через усі дії, то чого ж він кінчає драму вигуком: "Я люблю тебе, Соню! Люблю!"? Це після того, як він упевнився, що помилявся у своїй дружині і, вичунявши, знайшов утіху у Галі. Мені здається, що такий кінець не личить. Що Лемет може шкодувати за Сонею, коли вона отруїлася – це так натурально, а щоб вигукувати, що він любить її – це буде навпаки розмові його з Галею та й початкові розмови з жінкою.
Мені здається, краще б було закінчити жалем його, що пропало життя людини чесної, душі правдивої, серця палкого, що не мусили її зрозуміти. І справді, що Соня таке, як не чесна, правдива людина. Вона покохала одного і кохає, поки не впевнилась, що коханець її шукає у ній тільки утіхи та забавки. Автор же наділя її дуже складним і подвійним почуванням. У перших явах першої дії вона малюється такою, якою повинна бути і завжди. Вона любить одного, любить його, негуючи всякі звичаї, і не хоче ні на кого зміняти, хоч як її рідна мати і не благає. А в других явах – так швидко і несподівано згоджується іти за Лемета. Це – помилка. Треба тут додати чогось більше резоннішого, ніж уговори матері та пасивної з боку її згоди: "Робіть зо мною, що хочете".
Щоб таке Соні сказати, то треба упевнитись, що вона, роблячи це, зробить краще і для себе, і для других. У дальніших же діях вона мучиться тим, що не любить свого чоловіка і не може йому щастя наддати. До цього всього треба додати, що автор дуже підчеркує фізичний бік любові Сониної до Савського, і через те вона здається справді повією, якою і зове її служниця Олена. Треба б вивести більше морального незадовольнення, ніж однії похотливої жаги. Тоді б Соня зовсім була б зрозуміла, і назва п’єси "Помилка", a не "Помилки" – була б якраз доладна.
Що тут справді помилка є тільки з боку Соні, а не з боку Лемета, бо вона ж йому признається, що його не любить. Чого ж йому було чого іншого ждати? Ще більша помилка, на мій погляд, в малюванні матері Сониної. Це перше всього мати своєї дочки, котру так любить і котра наробила їй такої слави. Звісно, що їй шкода і бажання покрити доччиний гріх – зовсім законне. Навіщо ж автор надає їй якийсь хист зводниці? (Ява 2 першої дії). Та й далі він малює її темними фарбами. Навіщо все це?
Про других особ – небагато маю що сказати: всі вони змальовані яскраво і дотепно. Здався мені трошки бліднуватим Семен Петрович та сцена Соні з Софією у IV дії дуже довгою, а ява 7-ма і зовсім лишня. Соня ж раніше сього упевнилася, що Славський її не любить. Навіщо ж ще виводити таку гидоту, якою кінчиться IV дія?
Оце Вам і мої думки про драму. На мій погляд, вона маловиношена. Треба б ще над нею попрацювати. Звісно, говорячи це, я тримаюся одного тільки літературного боку, про сценічний же бік хай скаже свою думку хто дотепніший.
Спасибі Вам за обіцянку прислати "Нову раду". Дуже буду вдячний Вам за неї.
Ви запитуєте, на яких умовинах я згоден продати Вам видання "Дітських казок"? Можна б казати про продаж того, що сам творив. А хіба ж казки мною витворені? Під виданням я розумію, що Ви бажали б видати задля дітвори частину тих казок, що колись видав їх мій покійний брат. Які ж умовини мусять бути тут про продаж? Одбирайте з їх, які Вам до вподоби, та сповістіть мене, а я зараз напишу племінникові і певний, що він згодиться їх передрукувати. От тоді Ви їх і друкуйте на здоров’я, та й усе. Покійний Дмитрієв хотів було видати і прохав мене намітити, які кращі. Я був і намітив. Оже де ділася моя запримітка – не знаю. У його ж зостався і 1 том казок. Треба буде, як побачуся з Ганною Тимофіївною, сказати, щоб пошукала у шпаргалах покійного. Шкода буде, як книжка пропаде, бо вона у мене одна та ще й з написом покійного брата. Щиро прихильний до Вас
П. Рудченко.
Р. S.: За "Спокусу" я нікому не писав. Годилося б п. Єфремову натякнути, чому він не видав її у томі і задля чого, без мого відома, віддав у "Нову раду"? Певне, я сам би дав у збірник в пам’ять Старицького. Оже все ж таки воно личило б перше всього спитати автора.
Примітки
Вперше надруковано у виданні: Панас Мирний, Твори в п’яти томах, т. 5, стор. 423 – 425. Подається за автографом (ф. 5, № 323).
…видання «Дітських казок». – Казки для дітей із збірника «Народные южнорусские сказки», т. 1 – 2, 1869 – 1870, виданого Іваном Біликом.
…напишу племінникові… – Петрові Рудченку.
Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 529 – 531.