09.1909 р. До Євгена Чикаленка
| Вересень 1909 р. |
Високоповажний Євгенію Харлампійовичу!
Проштудірував я ввесь оцей № «Ради». Якби «Громадська думка» була видавалась такою мовою, то публіка й не збила б бучі, а в мене не пропав би цілий рік часу сливе дурнісінько… Але до завершіння мови, до дійшлості все-таки ще далеченько. Будьте ласкаві, коли можна, змініть деякі слова на народні, що стирчать в заголовках і в оповістках зверху і надто кидаються читальникам в вічі.
В Одесі можна… на роздріб – по народній мові – можна купувать нарізно номері: на ріжні (це виходе ніби «з рогами») – на усякі ціни. Слова з кінцями короткими: незугарен, кожен, здатен і т. д. – це слова чернігівські і скидаються кінцем на великоруські. Для публіки – вони чудні. На Україні тільки й є двоє слів з таким кінцем: винен, ладен, та й годі. Трапляються ще й досі, і то без усякої потреби, польські слова: прагне – жадає, перешкода – притичина, заважання, злочинник, злочинство – лиходій, лиходійство, як пишуть вже деякі. Є ще й такі слова: скоро – швидко, фігура – постать, відважитись (руськ[е]) – зважиться, насмілитись; успіх – поспіх, перетлумачити – перетовмачить; ступня – ступіня, назвисько (польс[ьке]) – назвище; кінець гласить – показує; охорона – просто треба сказать – оборона або захист.
В заголовку стоїть слово: Відгуки. По селах інтелігенти продражнили газетників: кроки, відгуки, песи й обекти. Бога ради, не виставляйте принаймні цих відгуків хоч зверху, неначе напоказі! а ховайте їх десь в закутках, коли вже Ви сприяєте їм. Примусовий (силуваний, присилуваний) теж страшно муляє очі. Я передаю Вам цей № «Ради», що я виправив дефекти.
З пошануванням до Вас
І. Левицький
P. S. Продовольче звідомлення – харчовне, харчове – або прохарчовне, прохарчувальне повідомлення, оповіщання. Я вже й не кажу про галицькі слова: також, з осібна (а найбільше) отверто, майже – на що публіка витріщає очі… Їх треба б зовсім викинуть, такі вони недоладні. В іюньському номері стаття проти Флоринського була написана чудовою, зовсім виправленою мовою, а теперечки…
Скажу кілька слів, з якої причини оце я перечитав номер «Ради» і перецідив сливе до словечка. В гостиниці рядом з моїм номером стояли тавричани, котрі приїхали до Білої Церкви на роковий ярмарок скуповувать 40 робочих коней для себе. Вони мають хутори в Таврії, десь за Олешками. Це люди трохи інтелігентні, бо замолоду служили за телеграфістів.
Спитавши в номерного, вони дізнались, хто я, і познайомились. Питаю, чи читали українські книжки та газети. Кажуть, що читали, бо коло їх недалеко в одному містечку доктор має укр[аїнські] книжки. І «Раду» десь достали й читали, але кажуть, що «Рада» видається такою мовою, що її місцями часом і не розбереш. Якісь чудні слова, якесь – окремо, окремий (окроми, опрічний)… спершу й не розбереш, що воно таке, та вже потім догадаєшся, а багато дечого такого, що й не догадаєшся. Але це народ національний, любить українські книжки, бо в мене вони покупили усі книжки, котрі я привіз для книжного магазину. Тільки лають мову «Ради»…
Оце прочитав я й перецідив оце номер і бачу, що справді мова, що була пішла уперед, тепер знов повернула назад… до мови «Громадської думки»… Бо знов заманячіли ті галицькі й навіть польські слова, котрих вже не було в прочитаних мною номерах, що я колись приносив в редакцію. Оті власні кореспонденти з Галичини запагублять наше письменство, їх кореспонденції треба добре пересівать на густе сито, щоб виправить їх мову, як-от в «Хроніці» (вип. 11, 1909 р.) в главі «Виказ часописний, за якими (яких) шукає Бібліотека Н[аукового] т[овариства] і[мені] Шевченка]»; шукає за ділом (произведением, польске dziаłо) такого-то… Або в «Історії Русі»-Укр[аїни] д. Грушевського в VII т. «бо органічна звязлість і тяглість народного життя не переривається вповні…».
Тим часом я давав номерок «Світової зірниці», і тавричани сказали, що оцю мову вони розбирають дочиста.
Слово землетрус в номері буквально значиться – землеобиск. Земля трясеться, а трусяться люде з переляку або в пропасниці. Краще б сказать – землетрясіння. Землеустройчих комісій нічого не значиться, бо в нас нема слова строїть, устраївать, а є слово будувать. Лучче б писать: земленадільні комісії. Потребительські товариства – це не годиться, бо в нас… потреблять – споживать. Краще б ставить – споживальні товариства, як-от кажуть тепер курильний, нюхальний (табака). Слово нарада і я доладу не втямлю, що воно таке, і т. д.
Чом би пак не ставить вам українських слів: окроми, опрічний, нарізно! Оті – окремо, окремий – тільки збивають читальників, неначе в нас нема своїх одповідних слів… Якби не було, то то вже друге діло.
Примітки
Подається вперше за автографом (ЦНБ, відділ рукописів, ф. І, № 35553).
Датується за змістом листа.
Лист містить зауваження і пропозиції щодо мовного оформлення газети «Рада», яка видавалась коштом Є. X. Чикаленка.
Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 481 – 483.