3. Антирелігійність у рідному селі Руданського

А. Кримський, М. Левченко

Гумористичних «Приказок» у Руданського є 218, – і ціла їх четвертина (аж 54 приказки) висмівають представників релігії (попів, ксьондзів, церковних старост, дяків), глузують з культа святих, беруть на глум церковні таїнства (причастя в тому числі), і т. і. Декотрі з тих антирелігійних «Приказок» настільки богохульно-порнографічні, що я, вперше публікуючи писання Руданського в 1896 і дд. роках, навіть не зваживсь їх пустити в друк: довелося так і залишити їх у рукописі.

Ті антирелігійні «Приказки» носять цілком народний характер. Вже й апріорно можна було б думати, що їх наслухався хлопець-Руданський не де, як у своїх-таки рідних Хомутинцях, мабуть, через якісь причини (що їх варто б дослідити з соціально-економічного боку) хомутинецькі люди виробили собі більше вільнодумності, ніж люди в інших подільських селах.

У В. Герасименка ми про хомутинецьких селян знаходимо й реальну, фактичну вказівку, яка справді стверджує наш апріорний здогад:

– Селянство, серед якого Ст. Руданський виріс, – каже В. Герасименко (ст. 20), – виявило себе не дуже старанним щодо церковних одправ, а також і до різних церковних церемоній. В «Новозаписаному літописові с. Хомутинець (1898)» про це говориться так: «прихожане к богослужению, говению, поминовению умерших усердны не особенно, равно как к богомольям. Крестных ходов и общественных молебствий не бывает».

Ще характеристичніші звістки подає допис 1907 р., уміщений у київській «Раді» 1907, ч. 89.

Допис. Вінницький повіт (на Поділлю)

В с. Хомутинцях, вінницького повіту, де родився С. В. Руданський, на Благовіщення був повний сход, на котрім громада одноголосно постановила зменшити духовним плату за треби. Установили таксу таку:

Попові і дякові:

За похорон старого – 1 карб., малого – 60 коп.

За шлюб – 1 карб.

За молебінь укупі з акафістом – 30 коп.

За служеніє – 15 коп.

За сповідь (без складки) – 4 коп.

А також не нести натурою: курей, горілки і хусток.

Написали люди два приговори з такою таксою; один екземпляр принесли і до попа. Останній, як прочитав, кинув ним об землю.

– Ти ж нащо, батюшко, кидаєш? Це наша праця! – сказав один чоловік з депутації.

– Їдьте до благочинного; я не можу на те пристати. Що він скаже! – одхрещувався священик.

– Їдьте, батюшко, краще ви, ми не поїдемо, – сказали мужики. – Це ваш інтерес. Як вам благочинний такий добрий, хай вам із свого жалування вділить…

– Що це ви здумали, люди добрі? Я ж сімейний чоловік! – благав уже священик, зобачивши, що не жарти.

– Ми також сімейні… Беріть приклад з нас, як ми живемо: по три по штири чоловіки з дітьми на десятині. Вам казна – платить, ланки – вживаєте, а як ще хто по добрій волі щось принесе, то й буде з вас!..

Оставила приговор депутація і пішла.

У вівторок (27-го березня) умерла в когось дитина. До священика прийшло 50 душ селян і 10 уповномочних і сказали, що за похорон заплатять по постанові – 60 коп.

Панотець одмовився ховати, зразу сказавши:

– Нехай три дні лежить, то не піду!..

– То ми, батюшко, сами поховаємо. Як з нами не погодитеся, то до штунди пристанемо.

Священик після цього сказав, що буде ховати всіх дурно. Дитину поховав, як слід, – і 60 коп., що дали йому, сказав роздати бідним.

Приговор був складений з тієї причини, що перший священик брав за треби менше, ніж теперішній молодий.

[Таке, чисто індивідуальне й чисто місцеве пояснення, яке дає цьому фактові дописувач, безперечно не глибоке. Ми ж знаємо багато сіл, де попи справді шкуру деруть за треби, а проте побожні люди пнуться до таки- них, хоч і крехтять і лаються на їхнє здирство. Та навіть з того що каже цей самий дописувач далі, можна бачити, що й по сусідніх селах де попи плату за треби не збільшили, видно такий самий вільнодумний рух. Знати, що це настрій – цілої округи. А. Кр.]

Сход, на якім постановлено зменшити плату за треби, був у с. Голяках ще год тому назад… Цей, так сказать, «антипопівський» рух обхопив у цьому році і інші села. Після Голяків і Хомутинець такий сход був у селі Глинському. Далі – у с. Радівці. Радівський священик вмовляв не робити такої постанови й, між іншим, сказав громаді: «Ви так хочете зробить, як зробили в Голяках; ви голяківським людям не дивуйте, бо в Голяках попадя – «Гапка» (= походить із селян), а піп – «Данило» (= походить із селян). Вони з мужиків, то можуть обійтись без того доходу, а ми ні». А люди радівські й одказались: «Як той батюшка може обходитись так, то можете й ви» – і зробили по своєму, себто написали такого приговора і один примірник послали в консисторію.

Цими днями був сход нащот тих самих треб і в с. Гулівцях, але людей було не доволі, і справу одкладено до другого разу.

Духовенство дуже стурбовано цими постановами. Найгірше припадає бідним дякам. («Рада» 1907, ч. 89).

Примітки

Подається за виданням: Кримський А., Левченко М. Знадоби для життєпису Степана Руданського. – К.: 1926 р., с. 5 – 7.