6. Як треба ставитися до етнографічних записів Руданського?

А. Кримський, М. Левченко

В якій мірі етнографічні записи Руданського являються зовсім точними?

Треба думати, що пісні та прислів’я позаписувано в Руданського геть дословно, бо самий характер цих родів народної творчості побільше не дозволяє записувачеві вносити якусь значну суб’єктивну зміну в їхню форму. Що ж до прозаїчних записів («Байки світовії в людських оповідках»), то аналіза рукописів Руданського та деякі стилістичні спостереження викликають у мені легкий, невеличкий скептицизм.

Переважну частину тих «людських оповідань» чув Руданський (так каже він у передмові, т. II мого видання 1896, ст. 231) од бурлака Вакули в селі Хомутинцях Вінницького повіту. Себто чув од дуже простої людини. А тимчасом у записі тих «Вакулиних оповідок» ми знаходимо в Руданського приміром такі вислови:…«треблаженне древо, котре ще тогді, як росло, мало вигляд хреста» (т. II, ст. 243). Хто тямить народну мову, тому одразу видно, що фразу з такою конструкцією, як «мало вигляд хреста», не міг Руданський записати безпосередньо з народних уст, бо жоден селянин так не скаже. Отож не треба думати, ніби Вакула свої «оповідки» диктував, а молодий Руданський там-таки за диктуванням і писав; тільки треба думати, що Руданський уважно слухав бурлака Вакулу та й силувався добре затямити все те, що той оповідає, а вже потім заносив Вакулині «оповідки» на папір.

І не дурно ж у рукописі «Вакулиних оповідок» ми бачимо, що Руданський потім любісінько перекреслював декотрі речення в уже записаних «Вакулиних оповідках» та й ставив натомість зовсім інші речення або вислови. От, хоч би, в № 8 («Потоп») Господні слова, сказані до Ноя, попереду читалися були так: «Роби ти, – каже, – корабель та ховайся сам, і увсякої звірини сховай по парі»; але потім це замазано та й зверху начеркано (рукою Руданського-таки) вже коротшеє речення: «Роби ти, каже корабель, святий чоловіче». Або, там само в автографі Руданського, було, попереду написано: «сходяться звірі», а тоді викреслено й надписано: «збігаються звірі». Не значні вони, ці виправки, не міняють вони самої суті оповідання, а все ж незаперечимо свідчать, що стилізацію до Вакулиних оповіданнів міг часом Руданський вносити й свою власну.

Скептик смів би спитати навіть: «Вакулині оповідки» позаписував Руданський чи негайно після того, як їх чув? Автограф Руданського, в якому містяться «Вакулині оповідки», писано тим пізнім почерком, який являється типовим для автографів Руданського у Петербурзі вже аж кінця 1859 р.; папір, на якому Руданський власноручно написав ті «Вакулині оповідання», і колір чорнила – все промовляє за кінцем 1859 р. Коли ж ми порівняємо того прозаїчного автографа 1859 р. з автографом поетичної обробітки тих самих «оповідок» (що зветься «Лірникові думи»), то ані найменших сумнівів не може бути, що весь отой прозаїчний автограф 1859 р. «Байок світових у людських оповідках», який ми маємо і де містяться й «Вакулині оповідання», вийшов з-під авторового пера пізніш, ніж автограф поетичної обробітки тих самих «Байок світових» (інакше «Лірникових дум»).

Цей факт дозволив би скептикам малювати собі справу навіть ось як: у Руданського, як віршував він свої «Лірникові думи» (в 1856-м році), могло ще не бути під руками ніякісіньких етнографічних записів. Чи не можлива б річ, що всі ті оповідання Вакулині, про котрі він потім згадує в прозаїчному автографі 1859 р., були держалися доти попросту в його пам’яті, та й отож допіру в кінці 1859 р., вже за три роки по звіршуванню своїх «Лірникових дум», він надумався – записати на папері і ті народні перекази, які він звіршував перед трьома роками? А що перебував Руданський тоді в Петербурзі, то записати народні «оповідки» він міг би очевидячки вже тільки з своєї пам’яті, а не з живих уст Вакулиних. Коли би справа одбулася саме так, а не інак, то ясно, що дословної точності в цих пізно написаних «оповідках» абсолютно шукати не слід би.

Видно, правда, що Руданський пам’ятав усе дуже добре; бо напр. ті перекази, котрі записано безпосередньо вже з народних уст у Іванова («Этнографическое обозрение» 1893-го року) і у о. Д. Лепкого («Зоря» 1895-го року), в основі своїй зовсім не відрізняються од записів Руданського. Тому етнографічної своєї ваги ті прозаїчні записи Руданського будь-що-будь не тратять, принаймні в головній суті. Але треба твердо пам’ятати, що в подробицях, в дрібницях, може там трапитися й дещо зовсім-таки неточне.

Застерігаюся знов, що проти точності пісенних записів Руданського ми таких підозріннів можемо й не мати, особливо проти збірки 1852 р

Примітки

Подається за виданням: Кримський А., Левченко М. Знадоби для життєпису Степана Руданського. – К.: 1926 р., с. 12 – 13.