7. [Малярство]

А. Кримський, М. Левченко

Естетична натура, Руданський був не тільки поетом, ба й малярем.

Цікаво було б, даючи академічне видання Руданського (а це – справа вже близької майбутності), видати щось і з його малювання. Чи залишилася у когось хоч яка невеличка його картинка?

Все, що ми досі знали про малярський хист Руданського, сходить на невеличку замітку Б. Познанського, вміщену в «Зорі» 1886, ч. 9. Ось вона всенька:

До біографії Ст. Руданського.

Окрім письменника, Ст. Руданський був ще й талановитим рисовником. Я бачив його: 1) Маленький візерунок, рисований одним олівцем: Плугатар на полі, роля, в оддалі село з церковцею і вітряками; в небі журавлі. 2) На аркуші цілому, цвітними (= кольоровими. А. Кр.) пастелями: Молодиця, йдуча з ярмарку, розтріпана, з брикаючим поросям в руках, – і надпис: «Не мала баба клопоту, та купила порося». 3) Такої ж міри, теж пастелями цвітними, нарисовано: Дівка з відрами по біля криниці одбивається од парубка, що обхватив її руками і пнеться поцілувати; дівка одною рукою за чуба одтягає од себе голову хлопця. Два послідні візерунки тепер повинні бути у д. Антоновича. Письменних творів Руданського треба шукати в Києві.

Борис П[ознан]ський.

Помилок Б. Познанського проти української мови («йдуча молодиця», «брикаюче порося» і т. і.) я не виправляю, а залишаю все так, як він сам заслав до друку в «Зорю» (1886, № 8, ст. 135).

Можлива річ, що ті два-три малюнки ще й досі заціліли в бібліотеці проф. В. Б. Антоновича (вона тепер належить Історично-філологічному відділові Української академії наук, але ще не всі документи в ній покаталогізовано). Та не тройко ж було малюнків у Руданського, а десь-таки більше. Гадаю (і одеситам найлегше було б цю справу вияснити), що деяке Руданського малювання могло зберегтися у різьбяра В. Ковальова [3 дальшого буде видко, що професією В. Ковальова було не що, як різьбярство. Так само був з нього очевидячки й маляр, бо той портрет Руданського, який опублікувала львівська «Зоря» 1892 р. (ч. 13, ст. 241) має під собою підпис В. Ковальова], або (коли самого В. Ковальова вже нема на світі), то хоч у його родичів.

Ковалів близько приятелював з покійним Руданським, і серед тих дуже нерясних (п’ятьох!) листів покійного поета, котрі дійшли до нас, аж троє писано не до кого, як саме до В. Ковальова [Інші два листи – то до Грицька Руданського. Вони належали були мені, а тепер я їх подарував Українській академії наук]. І після поетової смерті В. Ковалів не переставав шанувати пам’ять свого покійного приятеля. Михайло Комар був подав 1892 р. звістку у львівській «Зорі» (№ 11, ст. 218), що для круглої ніші на надгробному пам’ятникові Руданського Ковалів мав зробити поетового бюста.

Примітки

Подається за виданням: Кримський А., Левченко М. Знадоби для життєпису Степана Руданського. – К.: 1926 р., с. 14 – 15.