8. Руданський incognito в «Нових українських пісньах» Драгоманова 1881
А. Кримський, М. Левченко
Дрібна галицька бібліографія 1881 – 1882 р.
1881 року Драгоманов випустив у Женеві «Нові українські пісні про громадські справи, 1764-1880». І там, на ст. 81, з-під пера Драгоманова, з-під пера цього тямущого, досвіченого, авторитетного дослідника народної пісні, вислизнув ось який lapsus:
«Що ж до урьадників поліцеjських, то в Россіjській Украjіні доси вже в трьох місцьах записано усмішну пісньу про станового:
«Jіхав кіньми становиj на чиjусь біду».
Далі наводиться в Драгоманова ціла пісня, а в нотатці додано: «Записав д. Стрільбицькиj в Балтському повіті, в с. Бузниковатіj. У нас jесть шче одміни, записані в Подільу j Киjівщині».
Направду ж, отая ніби народна сатира на станового – то ніщо інше, тільки гумористична приказка Руданського: «Засідатель», яку він склав у Петербурзі 18 жовтня 1857 року. Хто знає цей факт, той розуміє, що помилка Драгоманова – то найкраща похвала для суто-народного талану Руданського. Та знати цей факт стало нам можна вже пізніш, а тоді, 1881 року, ніхто з ширшої публіки цього не знав, і жоднісінької слави Руданському Драгоманівська помилка тоді не принесла.
Можна було сподіватися, що цікаві статті Кошового ( – О. Я. Кониського) про історію українського письменства, які почали друкуватися 1880 р. у львівському органі Ів. Франка «Світ», допливуть 1881 р. й до Руданського. На жаль, до Руданського черга не дійшла, бо видання «Світу» припинилося серед 1881 p., і для нас залишилося невідомим те, що мав би подати чи сказати Кониський про Руданського, – поета, якого він шанував.
Того самого 1881 р. п’ять поезій Руданського передруковано в Галичині у юбілейній збірці студентського товариства «Дружній лихвар», випущеній у світ з нагоди десятилітнього існування того товариства:
Антольогія Руська. Збірник найзнаменитших творів руських поетів. Видане т-ва академичного «Дружний Лихвар» у Львові, 1881.
Тут уміщено:
1) «Повій, вітре, на Вкраїну», – пісня, що друкувалася вже двічі: в петербурській «Основі» 1861 і у львівських «Народных песнях Русинов» 1876.
2) «Звела мене не біда» і 3) «Ні зле, ні добре», – обидві передруковано або з київських «Співомовок» 1880, або із львівської «Зорі» 1880, ч. 20.
4) «Наука», – вже друкувалася тричі: у «Правді» 1874, в «Киевском телеграфе» 1875, в київських «Співомовках» 1880.
5) «Гей-гей, воли!» – уже друкувалося сім разів: в петербурській «Основі» 1861, у львівськім «Письмі до громады» 1864, в читанці Дідицького 1866, в читанці Романчука 1871, у львівській «Ластівці» 1875, у читанці Романчука 1879 та в київських «Співомовках» 1880. Себто тут – то це осьмий раз.
Оця «Антольогія Руська» свідчила собою, що декотрі поезії Руданського (надруковані там навіть в осьмий раз) поробилися вже дуже популярними. А незабаром це знов ствердила інша антологія – Жупника (1882):
Winok pisnej maloruskich, ily dumy, dumki, chory, tanci, s prybawleniem pisnej wesilnych dla spiwolubywych ruskich lyc. Cina 30 cent. Peremysl 1882. Typom i nakladom A. Zupnyka.
Тут у Жупниковому «Вінку», належить Руданському пісня: «Powij, witre, na Wkrainu» (ст. 112-113), яка, таким чином, побачила печатно світ уже в-четверте (з того – тричі в Галичині).
Примітки
Подається за виданням: Кримський А., Левченко М. Знадоби для життєпису Степана Руданського. – К.: 1926 р., с. 87 – 88.