До неньки

Володимир Самійленко

Повій, буйний вітре, од самого моря,

Навій мені пісню, щоб виспівать горе:

Нехай моя пісня голосно заплаче,

Нехай у могилах будить дух козачий,

Нехай всім розкаже про тяжку неправду,

Нехай Україні подає пораду,

Що треба чинити, щоб ворога збутись,

Як долю колишню лучше завернути.

Коли ж Україна навіки заснула,

Колишнюю славу і волю забула –

Прощай тоді, ненько, нехай не турбують

Сни твого спокою, – а я помандрую,

Знайду на чужині Україну іншу,

Тільки вже не знайду над сюю милішу.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря». – 1887. – Ч. 13 – 14. – С. 220. Підпис: В. И. Полтавець.

До прижиттєвих збірок вірш не входив. Передруковано у 1-му томі видання 1958 р.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 58.