Дві планети

Володимир Самійленко

Округ сонця шлях широкий

В неоміряних краях, –

Там планета лічить роки,

Оббігаючи той шлях.

Споконвіку і довіку

Ходить колом без кінця,

Шлях без міри, вік без ліку

Їй надано від творця.

Скрізь на їй дива природи,

Скрізь усе життям кипить;

Звір тут кожної породи,

А людей і не злічить.

Той бажає світ зажерти

Задля себе одного;

Той працює й хоче вмерти

Задля народу свого.

Той життя своє складає,

Щоб науку збагатить,

Той у темряві конає

І живе, щоб їсти й пить.

І живуть і умирають.

Рвуться все вперед іти;

Прийде час – і доблукають

До останньої мети…

У високості безмірній

Є планета ще одна,

І біжить – товариш вірний –

Округ першої вона.

Безвоздушна і безводна

Та планета і німа,

І без снігу там холодна

Обгорнула все зима.

Ні людей там, ні рослини,

Ані звірів, ні пташок,

Лиш високі гори з глини,

Та каміння, та пісок.

І нема, нема спокою

Для космічного мерця,

Вічно стежкою одною

Йде він колом без кінця.

Так-то мертвою марою

Місяць круг Землі іде

І віщує нам собою

Той кінець, що Землю жде.

Так усе колись минеться,

Все, що вдіє людський дух,

Неодмінним зістається

Лиш невпинний, вічний рух…

1888 р.

Примітки

Вперше надруковано у збірці «З поезій Володимира Самійленка». – C. 24 – 26.

Вірш входив у збірку «Україні». Подається за виданням 1906 р.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 64 – 65.