Веселка

Володимир Самійленко

Гарна, розцвітлена пишно веселка півнеба підперла,

В воду прозорую річки спустивши кінці кольористі.

Люба веселко! яка ти хороша! ти – символ надії,

Гляну на тебе і згадую давнюю першу веселку,

Котру поставив господь, як сказав, що не буде потопу.

Люба веселочко! будь ти й мені за ознаку надії.

Що не потоне народ наш без сліду в народностях інших.

Що до скарбниці, до вічного поступу інших народів

Він хоч убогую лепту вдовиці успіє вложити.

Гарна веселка стоїть і стоїть і потроху зникає,

Ось і зовсім вона зникла, лиш хмара в тім місці синіє.

В серці ж надія не хоче загинуть і житиме вічно,

Бо та надія свята, бо тая надія безсмертна.

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Зерна», додатку до газети «Буковина» за р. 1888. – Чернівці. – С. 42. Підпис: В. Сивенький. Вірш входив у збірку «Україні». Подається за виданням 1906 р.

…давнюю першу веселку… – у біблійній оповіді веселка з являється після потопу, насланого богом, як знак замирення між богом і кожною істотою на землі (Книга буття, гл. 9, ст. 8 – 17).

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 66.