«Сумна наша пісня...»

Володимир Самійленко

Сумна наша пісня, як наше життя;

Сумная у нас і розмова,

І з уст безнадійних не йде ні одно

Веселе, одрадісне слово.

А часом захочеш хоч трохи забуть

Ту муку людськую щоденну,

Прогнать на хвилину неситу журбу,

Розважити душу стражденну

І з уст занімілих звести хоч одно

Веселее слово, незлобне,-

Шкода! давить туга, і рине з грудей

Гаряче ридання нагробне.

Так тяжко нам жити!., на очах туман,

А в йому й просвітку немає.

Не хочеться навіть дивитись на світ,

І серце з журби замирає.

Так плачмо ж, ридаймо, забудьмо пісні,

Що склали ми в щасті, на волі,

Аж поки минуться злиденні часи

Й дізнаєм ми кращої долі;

І клятва на того нехай упаде,

Хто горя людського не чує,

Хто може тоді жартувать, коли люд

Од горя й притуги німує.

26 грудня 1885 року

Примітки

Вперше надруковано у 1-му томі видання 1958 р. з автографа. Текст вірша міститься в листі до І. Франка від 30 грудня 1885 р. (ІЛ, ф. 3, № 1608, с. 37 – 38). Підпис: В. Іваненко.

Подається за автографом.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 54 – 55.