На роковини смерті Шевченка

Володимир Самійленко

Умер поет! І струни голосні

Порвалися, замовкнули навіки.

Ми стали сиротами, і, сумні,

Ми понесли у серці жаль великий.

І довго плакали… І от тепер

Щороку згадуєм сумну пригоду.

Але чи справді вмер він? Ні, – не вмер!

Поет живе в серцях свого народу!

Його душа в святих його словах

Одбилася акордами смутними;

Вона живе і в тих благих сльозах,

Що над його піснями пролили ми;

Вона живе, витає проміж нас

Надією на щастя, на свободу;

Любить народ навчає кожний час –

Поет живе в серцях свого народу!

Поет живе! Ми слухаєм його:

Ми чуєм заповіт його священний –

Учитися, кохати край стражденний

І не цуратись рідного, свого.

І всі ми, скільки є, в душі своїй

Клялись тих дум не зраджувати зроду,

І справдимо ми заповіт святий, –

Поет живе в серцях свого народу!..

25 лютого 1888 р.

Примітки

Вперше надруковано у збірці «Україні». – 1906. – C. 19 – 20.

Вірш неодноразово передруковувався у збірниках, альманахах та інших виданнях, при цьому варіювався заголовок (друкувався також без заголовка). Було здійснено окреме видання твору: До 50-х роковин смерті Т. Шевченка. Кантата. Вірш B. Самійленка. Музику уложив М. Лисенко. З малюнком П. Холодного. – К.. друкарня Чоколова, 1911. – 12 с.

Подається за виданням 1906 р.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 61 – 62.