Нові способи до заспокоєння Російської держави
Володимир Самійленко
(Дисертація на степінь статського совітника)
Основні тези
1. Російська держава неспокійна.
2. Треба гадати, що її слід заспокоїти.
3. Заспокоювати державу треба тими способами, які знищать головну причину неспокою.
Вступ
Я не можу згодитись із високоповажним професором Д. І. Піхном, а також із іншими авторитетами, котрі кажуть, що властиво Російська держава спокійна, а що, мовляв, тільки купка крамольників, цебто бунтарів, неспокійна.
Я думаю навпаки: бунтарів скоріш можна вважати спокійним народом, бо вони роблять непорядки й усякий заколот тільки доти, доки їх не повішено, а потому вони поводяться зовсім спокійнісінько та й почувають себе теж зовсім спокійно. Тим часом я почуваю неспокій раз у раз: двадцятого січня я, дістаючи гроші, турбуюся, чи одержу їх і двадцятого лютого, а двадцятого лютого думаю те ж саме про дальший місяць, і так без кінця.
А мій дядько, що наймає свою землю селянам, кожного разу, як надходить день, що треба одержувати від їх плату, теж буває дуже неспокійний, і не без підстави. А з цього я виснував таку думку, що Росія справді неспокійна.
А з цього виходить, що її треба заспокоїти. Як це зробити, буде видно з дальшого висліду.
Розділ перший
Безперечно, ввесь неспокій виходить з того, що так званий пролетаріат, цебто по-нашому голодранці, бажають і сподіваються мати однакове з нами право на землю, на гроші і на всяку всячину. Розумні люди не раз поясняли вже голодранцям, що їх надії безглузді й злочинні, але вони покликаються на закони природи і, між іншим, кажуть, що вже й тепер усі мають рівне право, щоб користуватись такими речами, як сонячне світло або повітря. А коли, мовляв, цим добром користується вільно всяк, хто хоче, то чому, кажуть вони, і всім іншим не можна так само користатись.
І от я гадаю, що коли б ці люди позбулися думки, що сонце й повітря є добро всіх людей, то вони б скоріше впевнились, що й земля, й гроші, і всяка всячина теж не може бути добром усіх людей рівно.
Впевняти голодранців словами – даремна праця, бо їм кожному теж почеплено доброго язика.
Впевнити самим фактом, то було б найкраще. Для цього треба зробити так, щоб ні один ланець не міг вільно дихати повітрям і зогріватись та освітлюватися сонячним промінням без дозволу й без плати. Але чи можна цього досягти, не шкодячи тим поважним і гідним особам, котрі мають безперечне право на сонце й повітря?
Тут ми доходимо до пункту вельми важкого і мусимо вкінці признати, що два питання – про сонце й про повітря – не можуть бути розв’язані однаково.
Розділ другий
Деякі вчені доводять, що треба і можна заборонити голоті дихати повітрям. Я цілком пристаю на те, що це треба, але тим часом гадаю собі, що цього зробити не можна, принаймні при тих засобах і способах, які постачає нам наука.
Як відомо всім, хто вчився в гімназії або читав дещо про фізику, повітря – це така річ, що все собою наповняє. Де тільки є яке порожнє місце, то в його зараз увіходить повітря. Коли, скажемо, передо мною стоїть чарка горілки, і я її вихилю, то вона все ж не буде порожня, бо в неї наллється повітря. Те саме буде, коли я переведу всі свої гроші за кордон: у мене в скрині все ж таки зістанеться повітря. А треба ще сказати, що витягти його відкіля-небудь машиною не так легко, як воду.
Я вирахував, що для того, щоб витягти смоками повітря з хат тільки половини голодрабої людності, доведеться затратити стільки коштів, що ніякої позички не вистачить. До того треба ще завважити, що перш за все довелося б добре обмазувати хати й затуляти щільно всі дірочки, щоб повітря знов не наплинуло. Ще кажуть деякі вчені, що без повітря навіть голота зовсім не може й одної години прожити, а коли це правда, то країна могла б зістатися зовсім без робочої сили і не було б кому платити податки. Ще я забув додати, що оберегти від повітря людей надворі зовсім неможлива річ, якщо не знищити його зовсім, а це пошкодило б і всім тим, кому не треба шкодити.
А тому я гадаю, що треба зіставити всім право дихати повітрям, але затроїти його по змозі в тих місцях, де живе бунтарська голота, на чисте ж повітря наложити податок.
Щодо способів затроєння, то я нічого не раджу; завважу тільки, що коли де-небудь накидати купу бакалії, меблів і всякого краму, облити все те оливою, нафтою, дьогтем і горілкою й запалити, то повітря буде досить зіпсоване в тім місці.
Але найкраще від усього затроюють повітря трупи, коли їх спора купка і якщо не хапатися їх ховати.
Розділ третій
Переходячи до питання про сонце, мушу зробити кілька вступних уваг. В останні часи деякі європейські натуралісти зробили цікаве спостереження, що літом розплоджується багато мух, навіть там, де їх зимою зовсім не помітно. Придивляючись до звичаїв, побачили, що мухи найбільш неспокійні й найдужче кусають людей у спеку і вдень. Увечері при лампі вони вже менш уїдливі; а скоро ви погасите світло й настане темрява, то вони сідають собі на сідало і вже вас не кусають зовсім.
З цього ми бачимо, що світло само собою шкідливо впливає на спокій і смирність живих істот, не кажучи вже про ту шкоду, яку робить сама ідея про вселюдне й вільне користання тим світлом. А тому держава має подвійний обов’язок оберегти від впливу сонця своїх пролетарів.
Щодо цього, то я гадаю, що сонця зовсім не треба в нашій державі. Як воно в нас не світитиме, то нікого й не кортітиме ним користуватись. Особи чиновні від цього не потерплять, бо їм буде забезпечено від держави електричне, ацетиленове і всяке інше світло, а також дров’яне, вугляне і всяке можливе топливо. Всі інші люди матимуть світло й топливо тільки тоді, коли начальство скаже дати, а через це в людях розвинеться страх і повага до начальства. Річ певна, що тоді всякі соціалістичні забаганки зникнуть, запанує твердий лад і вся людність заспокоїться.
Розділ четвертий
Відомо, що місяць обертається круг землі так, що повернений до нас усе одним тим самим боком, через те другої половини ми ніколи не бачимо, а з неї теж ніколи не видно нашої землі. Якби земля поверталась округ сонця так, як місяць округ землі, щоб одна половина її ніколи не бачила сонця, то на тій половині воно ніколи б не світило, так само, як ніколи не світить для половини місяця наша земля.
Наша держава вся лежить у північній половині землі, значить, треба повернути нашу планету таким робом, щоб вона все стояла до сонця південною половиною. Тоді на нашій половині буде вічна ніч, бо ми ніколи не бачитимем сонця.
Щоб південна половина землі повернулася навіки до сонця, треба, щоб та половина була значно важча за нашу. А це дуже легко зробити в протязі одного року.
Перш від усього треба ввійти в згоду з англійським урядом, якому належать усі землі біля Південного полюса, щоб дозволив нам вивозити туди й складати все, що ми знайдем потрібним. А далі я раджу от що:
Вивезти з держави й зложити біля Південного полюса всі періодичні видання й книжки, що сконфісковано в нас від 17 жовтня до цього часу і ще не попалено, а також вивозити туди ж такі видання, які будуть сконфісковані до 1 січня 1907 року.
Гадаю, що цього буде досить, щоб та половина землі зразу поважчала на кілька мільйонів пудів. Коли ж якогось півмільйона не вистачить, то можна перевезти туди ж тих політично непевних людей, що їх тепер висилають у Архангельську та в усі сибірські губернії.
Певна річ, що всіх вивозити туди не можна, а тільки деяку частину, а то південна половина землі занадто відразу обважніє, і земля може перекинутися так хутко, що й чиновні особи можуть попадати додолу, де хто стояв, і набити собі боки.
Примітки
Вперше надруковано в газ. «Громадська думка». – 1906. – № 145. – 25 черв. – С. 2. Підпис: В. Сивенький. Подається за першодруком.
Статський совітник – в «табелі про ранги» чин 5-го класу, у військовій службі приблизно відповідний старовинному званню бригадира (між генерал-майором і полковником).
…періодичні видання й книжки, що сконфісковано в нас… – «Тимчасові правила про друк» та інші документи 1905 р. відобразили певні завоювання демократичних сил на першому етапі російської революції, зокрема, завдяки ним став можливим не бачений досі вихід багатьох нових видань, щодо них скасовувалась попередня цензура й адміністративні стягнення; оскарження преси відбувалось судовим порядком, проте поряд з цим надавались можливості конфіскації періодичних видань, за що й запопадливо ухопилась адміністрація у багатьох містах Росії (див. також приміт. до попереднього фейлетону).
Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 559 – 562.