До України

Михайло Старицький

Моя Україно! Як я тебе любив!

Твої луги, твої степи розлогі,

Дніпра ревучого славетнії пороги

І хвилі золоті твоїх шовкових нив.

Як я любив в садочках вишняку

Твої білесенькі, немов хустини, хати,

Поважну річ старих дідів чубатих

І регіт дітвори в жартливому танку.

Як я любив в ніч теплу, весняну

Чуть пугача з діброви тихий стогін,

Гукання парубків, дівчат веселий гомін

І пісню з-за лугів розкішну, голосну.

Як я любив уосени в стіжках

Хліб коло хат, а ранками сідими

Селян за працею хапливою між ними

І стукіт говіркий ціпів геть по токах.

Як я любив зимової доби

При каганці невпиннеє сюрчання

Тих веретен і пісню чи ридання

Тихесеньке жіночої журби.

Як я люблю безрадісно тебе,

Народе мій, убожеством прибитий,

Знеможений і темністю сповитий,

Що вже забув і поважать себе,

Потративши свої колишні сили…

Як я люблю твої сумні могили,

Україно! Як я люблю тебе!

І ось тепер та мучена любов

Мене жене в далекую чужину…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

[1878]

Вперше надруковано в альманасі «Рада», ч. І, 1883, стор. 1 – 2. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 80 – 81.

Лист на сайт