Учта

Михайло Старицький

Палац сіяє. У світлиці

По стінах, стелі, тут і там,

Горять вогні, мов ті зірниці,

На втіху спещеним очам.

Біліють обруси стягою,

Гра скло веселкою на них;

Столи аж гнуться під вагою

Потрав розкішних, дорогих.

Кругом пани, розкішно вбрані,

Між них, мов квітник чарівний,

Тонкі панни і ситі пані –

Зійшлись на бенкет голосний.

Їдять і п’ють, що прагнуть тільки,

Аж похилилися кряжі;

Дзвенять склянки, шуршать тарілки

І цокотять по них ножі.

Музика гра, лоскоче вуха,

Палають очі від вина…

А в мене й тут ледача скруха

Зі дна душі таки зрина

І виклика другі картини:

Степи й чернігівські бори,

Зими лихої хуртовини,

В заметах хати і двори.

Голодний люд без хліба, солі,

В своїх нетоплених хлівах,

Де не прогляне світ ніколи,

Де глупа ніч, де рабський страх;

Похилі голови від туги

Під непоборную біду,

І од довічної наруги

Тупа покора на виду;

І скрізь – обличчя смерті бліде,

Рядок новітніх могилок…

Та як же й в пельку мені піде

Цей ласий з розкоші шматок!

1882

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Рада», ч. І, 1883, стор. 359 – 360, без 2 – 4 рядків 6-ї строфи. Друкується за цим виданням. Пропущені рядки подаються за збіркою «Поезії», К., 1908, стор. 90 – 91.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 117 – 118.