Монолог бездольця

Михайло Старицький

Холод… вільготь… Мов сопілки

Завелись у грудях враз…

Швидко край… Давай горілки,

Вип’єм, друже, на сей раз!

Бач – надворі мряка, сльота,

Тіло пухне гірш та гірш…

А на серці ж то нудота…

Ет, сповняй по вінця ківш!

Пам’ятаєш, завірюха

Вила нам в піддашне скло,

Як мене давила скруха

І рятунку не було?

Одібрав листа я з дому:

Ненька хвора, без шага,

Все-то жде мого диплому,

Цілі ночі сновига…

Всі достатки положила,

Віддала й життя мені…

Ну і жде, що юна сила

Їй скрасить останні дні:

«Син, мовляв, покриє втрату,

Осягне ще важчий чин…»

А мене – шелесь! – із штату,

Не вказуючи причин!

Оголомшений, мов громом,

Я сікнувся до ножа…

Дав мені ти пляшку з ромом

І промовив: «Не вважай!

Захопи оцеє в руку,

Та в горлянку перекинь…

Набік геть безсилу муку

Ради вищих, брат, святинь,

Та й не падать же без бою,

А лягти по боротьбі!»

I за легкою рукою

Я налив тобі й собі…

Ну і став аж до знемоги

Борюкатись за життя:

Помозолив руки й ноги,

І намарно, без пуття…

Мов таврованого, гнали

Від роботи і труда:

Дні безрадісно спливали,

Як осінняя вода.

Голод, холод, безпорада,

За грядуще скритий страх,

А до того ще й ізрада

Товаришів по думках –

Довели мене до краю,

І я ждав іно часу…

Але в мент того одчаю

Стрів я дівоньку-красу:

Очі – зорі, личко – гоже,

Рай – ухмилка, срібло – сміх…

Як кохав її, мій боже,

Як бажав їй щастя, втіх!

Що при їй і кривда, й скруха?

Але щастя тут – не нам:

Бідним доля – зла свекруха,

Рідна ж мати – дукарям!

Ну й кохана… що ж пак? Скрута.

Шкода пишної краси:

Все живе – і квітка, й рута –

Прагне сонця та роси…

А навкруг іще звірюки

Із отарою прониз…

Ex, не витримав я муки –

Він і з місця не поліз…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ну, мене й взяли з оселі

До гратчастого вікна…

То допевнивсь я, що в хмелі

Йно порадонька одна!

Що ж, сліпої сили крипя

Нас зламала взагалі…

Ex, мій друже, – все дурниця

На запроданій землі…

Тільки в пляшці сій порада –

Є на дні багато мрій…

Хоч і кажуть, що то вада,

Та дарма! Повніше лий!!

1882

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 148 – 150. Друкується за автографом (Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка ЛН УРСР, ф. 78, № 566).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 121 – 123.