«Дивлюсь на тебе, і минуле...»

Михайло Старицький

Дивлюсь на тебе, і минуле

Знов вирина зі дна нечуле

І будить в хворім серці рій

Колишніх образів та мрій;

З тебе, красо, очей не зрушу…

У пустку темну, мою душу,

За кілька мученицьких літ

Прилинув знов вечірній світ

Й осяяв променем руїну;

Давно пережиту хвилину

Я в хворих грудях чую; знов

Вогнем знайомим грає кров,

Тріпоче маревом натхнення.

Вуста шепочуть мертве ймення,

Надія зноситься слаба,

На серці тихшає злоба…

І знов жага на світі жити,

Чинить добро, людей любити

Й оддать душі надбитий хист

Рідному краю на користь…

. . . . . . . . . . . . . . . . . .

Так у тім попелі руїни

Таяться довго ще жарини

І ждуть лиш вітру слушним днем,

Аби спалахнути вогнем!

[1882]

Примітки

Вперше надруковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», ч. II, К., 1883, стор. 113 – 114. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 125.