Прощання

Михайло Старицький

Олені Пчілці

Прощаємось ми надовго з тобою…

Кохання – глум в невольничій пітьмі:

В своїм краю ти будеш вік рабою,

Я буду теж в рабському вік ярмі.

Не бачиться тобі, мій квіте милий,

Темницею ця просторінь степів,

Але мені… знести не маю сили –

Над думкою, над серцем кайданів.

У слушний час знемігся я нудьгою…

Відколи храм святих надій запавсь, –

Окрилося все темрявою, млою,

І воздух свій мені задушним ставсь.

І, дивлячись тобі у ясні очі,

Я чую гірш публіку і ганьбу, –

Що, як страхун, тікаю серед ночі,

Знесилений, лишивши боротьбу…

Прощай, прощай! Упав і час прощання…

О, пригорни і руку щиро дай!

Я повернусь, як стихнуть тут ридання,

Коли зітхне вільніше рідний край.

1879

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 157. Друкується за цим виданням. Написано у зв’язку з виїздом М. Старицького в 1879 р. з Києва, щоб уникнути переслідування за зв’язок з революційним рухом в 1870-і роки.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 88.