Ждання

Михайло Старицький

За гай скотилось сонце ясне,

Хмарок рожевих цілий рій

В безодні синій тане, гасне,

Мов злотосяйне пасмо мрій;

Вітрець упав; з садочка лине

Струмком живущим пишний дух,

З черемх убрання лебедине

Часами ронить срібний пух;

Вже гомін стих, туман над ставом

Серпанком хвйлявим ляга;

Темніша небо… і небавом

В садочок зірка дорога

Увійде легкою ходою…

Я жду і краюся нудьгою,

Шукаю скрізь палких очей…

Ось тьохнув щасно соловей –

Її ж нема! Ідуть хвилини,

Земля, здається, аж горить…

А все нема, нема зорини!

Я жду – і віком стала мить!

Вже ніч зліта крилом імлявим,

Осяйна безліччю лампад…

Ген місяць видом величавим

З-поза тополь зирнув у сад –

Її ж нема… Я муку чую:

Холоне серце… голова,

Мов крутінь в бурю навісную,

Мене жадоба порива…

Її ж нема!.. І враз, раптово

Рученьки білі, запашні

Лягли на рамена мені…

Зайнявся дух… урвалось слово…

Вуста з вустами ізлились,

І ми над зорі понеслись,

В очах палких втопивши очі…

О ніч! О любощі співочі!

О чародійні в яві сни

На святі першої весни!

1865

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 105. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 35 – 36.