Нива

Михайло Старицький

Гей ти, ниво, твого гону

Від Карпату аж до Дону!

Та широка ж, як погляну, –

Геть укрилась килимами,

Огорнулася лугами,

Простяглася до Лиману.

Що ж то, ниво, лихом збита,

Потом, кровію полита,

Заподіялось з тобою?

Не красуєшся стогами,

Не пишаєшся скиртами,

А глушишся лободою!

«Ох ви, жалібники-діти,

Та не вам би й говорити,

Коли сами марно спали!

Де ж були ви? Чужі руки

Завдавали мені муки,

Реп’яхами засівали.

Колись добре я родила:

Виростала з мене сила

Ворогам на страх і горе!

А тепер я геть дичаю

І не бачу тому й краю,

Бо ніхто мене не оре!»

Правда, ниво! За сльозами

Не рушали ми з ралами…

Гайда ж в поле! Гине нива!

Додамо до праці руки:

Хоч не ми, то, може, внуки

Дочекають того жнива!

1877

Примітки

Вперше надруковано в ж. «Зоря», 1885, № 18, стор. 207, під псевдонімом «Гетьманець». Друкується за антологією «Акорди», Львів, 1903, стор. 90.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 77 – 78.