На морі

Михайло Старицький

Я знову тут, прикований красою

Твоїх пишнот, безкраїй чарівних,

І знов твоїм простором вільним гою

Вогонь душі, отруту ран чумних…

Там, у краю далекім, – хуртовини

Ще кригою заковують плеса;

Там з холоду та з лютої години

Дубіє люд по селах та лісах…

А тут весна: в блакиті око гине…

Мов чаєчка, щось грає вдалині,

За хвилею з полудня хвиля плине

І плескотом гамує біль мені.

Небес шатро схилило в темні води

Незміряне приполіє своє;

Покірливий в час лагідної згоди

Буйнесенький лиш стиха заграє.

Куди не глянь – просторо й ясно всюди,

Страшних мурів не видко навкруги;

Не чуть плачу: далеко хижі люди,

Що й на братів готують ланцюги…

Але тебе, вільнесеньке, у снози

Взять не здола зажера чоловік,

Дарма тобі й північні ті морози –

Не закувать їм дужого повік!!

1882

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Рада», ч. І, 1883, стор. 361 – 362. Друкується за автографом (Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 15, № 6).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 107.