«Ночі темряві з завірюхами...»

Михайло Старицький

Ночі темряві з завірюхами

Окували геть землю кригою,

Обвили її білим саваном,

Приоздобили в срібло-паморозь;

Розпустили скрізь своє військо ви,

Військо збурене та безжалісне,

На утіху злу, на користь біді,

На бенкет лихий горю тяжкому…

Ох, у війську тім голод – перший бич,

А другий ще бич – сліпота людська,

А що третій бич – страшне вбожество

В спілці з неміччю та хворобою.

Не пускайте ж ви, ночі темряві,

Вояків своїх до убогих сел,

А воюйте ви з містом крамарним,

Сильним дуками та заможними.

Там поміряйтесь боєм з дужими,

Похизуйтеся міццю-силою,

Поборітеся з добрим опором

Та й красуйтеся вже звитягою…

А то що за честь, що за славонька,

Бить безсилого, беззаступного,

Грабить бідного та убогого,

На гробки нести дітей вдовиних,

Сиротить вдову безталанную,

Зоставлять її вік самісіньку

З смутком, з тугою безпросвітними!

1882

Примітки

Вперше надруковано в ж «Зоря», 1893, № 18, стор. 349. Друкується за автографом (Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 15, № 6).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 106.