Редакторові

Михайло Старицький

Війна! Війна! Часописи лукаві

Розпалюють, розносять скрізь брехню,

Що наш народ жадає, прагне слави

Кривавої, що на сумну стерню

«Женця» страшного все нести готове:

І голову, й остатній шаг, і труд…

О наймите, продажний лихослове!

Чи ти ж питав, що дума скорбний люд?

Чи ти ж ходив по тих хатах обдертих,

Де з сліз людських аж вогкість полягла,

Де голод – пан, де своєволя смерті,

Де вікова неволя й чорна мла?

Чи ти ж вбачав, як точить доля ржава

Ще змолоду робітничу сім’ю?

На що ж старцям здалася тая слава?

Чи закрасить вона біду свою?

Похнюпившись, одно вони вчувають,

Що шле господь ще нове лихо знов, –

І байдуже хіба там смерть стрічають,

Що й дома їх точилась марно кров.

1879

Примітки

Вперше надруковано в ж. «ЛНВ», 1902, т. XVIII, кн. 6, стор. 129 – 130. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 82.