Честмір і Власлав
В. Ганка,
переклад М. Шашкевича
Неклан каже к войні стати,
каже князевими слови
проти Власлава.
Встали війська, к войні встали,
встали на слова князеві
проти Власлава.
Вичинявся Власлав князь
побідою над Некланом,
над славним князем.
І пускав меч і огонь
у Некланові землі
і давав за грабіжливими
військ своїх мечами
Некланові догану.
«В бой, Чміре, веди ми збори!
гороїжно нас визиват
надутий Власлав».
І встав Чмір і врадувався.
радосно зняв свій чорний щит
двозубий і зняв зо щитом
барду й непроймливий шолом.
Під всі дерева
зложив богам приноси.
Буйно кликнув Чмір на війська.
Борзо в ряди і дут війська,
тягнут перед сонцем, зорями.
І тягнули весь день та й по сонцю
тамтуда к горбові.
Ой! валятся по селах димове!
І по селах стогнання
в жалосних голосах.
«Кто вижіг села? і
кто розплакав голоси ваші, кто?
Власлав?
Послідне будь єго враждовання!
Помсту і погибель
війська мої нань несут».
Одвічали Чміру воєводі:
«Крувой, гидкий Крувой
повідганяв стада
і зділав по селах
горе огнем і мечем.
Що лиш знадобливе,
стерла єго крута злоба
і займив нам воєводу».
І злютився Чмір на Крувоя;
із широких грудей
злоба му ся розкипіла
по всіх суставах.
«Воїни! – мовит: – взавтра рано
розжаримо всю лютость.
Вгодіте понилим суставам».
Стоят гори вправо,
стоят вліво гори,
а на їх вершки на високі
позират сонінько ясне.
Горами тут відтам,
горами там відси
тягне військо, в собі несе борбу.
«Ой там к городу, на скалі к городу,
тамка, де Крувой Войміра в’язит
і єго дочку красну,
що ю імив в густім лісі,
тамка під сідов скалов
і зганьбив Неклана князя.
Крувой Неклану обіцяв віру
і подав вірню руку,
однак тим голосом, тов руков
навів біду на народ.
гой нуже к вишню городу,
гой к городу течіт, воїни!»
І роз’ярилися війська
і д’городу горнулись
на слово вдалого Чміра.
Казав бись, градові хмари.
Передні ся вкрили щит на щит,
на копіях задні запирались
і на деревах в-поперед засаджених.
І виж понад вершину ліса,
дренкотали їх мечі у город,
біснились проти мечам.
з города сікучим.
Ревав на граді Крувой ревом бика,
ревав хоробрость у свої люде,
і меч єго падав на пражани:
як дерево зо скали по горах
много крепких валит дубів,
так к городу ся зглотило
Некланових військ много.
Велів Чмір ззаду вдарити на город,
велів з чола остріг перескочити.
Ой тут дерев’я високоросле
в густоті під скалою
приклонили к твердій стіні,
по деревлю щоб валить колоди
понад голови воїнів.
Та під ними з-переду стануло сильних,
муж ся мужа тикав один друга
широкими плечима.
Дерева вложили поперек на барки
і ужем їх поздовж прикріпили
і поставили край себе ратища.
І скочили мужі на дерев’я,
по раменах копі розложили,
прикрутивши ужем.
Скочив ряд третих на вторий,
четвертих на третий
і п’ятих аж ід верху города:
відкиль мечі лискались,
відкиль стріли шипіли,
відкиль хропіли колоди валящі.
Гой! пруд пражанів через остріг рвеся,
захватив всю силу в тверд-городі.
Вийди, Войміре, вийди з милою дочкою,
вийди і вежи в миленьке зарання
там на скалу, на скалі увидиш
скервленного Крувоя під сокиров мстивов.
Вийшов Воймір в благодійне рання,
вийшов з свойов дочков краснотворнов
і взрів скервленного врага Крувоя.
І послав Чмір полон назад людем;
красна діва з полоном вернулась.
І хтів Воймір богам приноси вчинити
в сесім місці, в сесім кроку сонця.
«Нуже, Войміре!» правит му Честмір:
«наші кроки стают походити
Власлава, погоди богам в службі,
хтят богове Власлава стоптати.
Коли сонце ступит на полудне,
нам станути, от, на сесім місці,
де звитягов голос військ зголосит.
Бач! от зброя врага твого, ходи!»
Врадувався Воймір вельми, вельми,
кликнув зо скали голосом громким у ліс,
з сильного горла к богам так кличе:
«Не яртесь. боги, на слугу свого,
що не палит треб при днешнім сонці!»
– «Принос богам довжний», – мовит Честмір, –
«а тепер нам на врага поспіти.
Тепер усядь ти на борзі коні,
пролети ліси оленім скоком
там в дуброву, там край путі камінь
богам влюбленний, на єго верху
принеси богам, богам ти спасам
за звитягу тамту і будущу.
Заким ся оглянем, що сонце ступило
на висоту небес, станеш там на місці;
а зак сонце ступит вторим кроком
і третим кроком
над вершини ліса, дойдут війська тамка,
де в стовпах димових принос твій повіє.
І поклонится всьо військо, туда йдучи».
І усів Воймір на борзі коні.
ліси пролетів оленім скоком
там в дуброву, д’скалі при дорозі:
на версі скали зажіг приноси
богам, своїм спасам,
за звитягу першу і будущу.
Приніс їм коровицю буйну,
шерсть на ні ся лискала червена,
сю ялівку купив у скотарів
там в долині у траві високій,
дав за ню коня з уздою.
Палахкотів принос, приближались війська
к провалу; із провала горі в дуброву
глітним криком огорнені воїни
ідут по одному, несучи оружжя.
Всякий, йдучи, край приноса богам славу голосит
і, минаючи, не нехав голосити.
Лиш доходили посліднії війська,
скочив Воймір на скорого коня,
наложив товсті лопатки й послідки
шести комонникам за військом.
Ішли війська всіми кроками сонця
аж під сонця полуднє.
Там на рівноті ждав їх воївний Власлав,
од ліса до ліса стоїт єго сила,
стоїт сила п’ятичи більша пражан.
Яко з хмар, з ней прошибались крики,
брехання псів лаї превеликой.
«Тяжко нам боротись з тими враги:
кий палиці мало коли здержит».
Так то Воймір. Рік му на се Честмір:
«Мудро се потайно говорити,
премудро ся приладити на все.
Нащо чолом проти скали перти?
Зманит лисиця ярглавого тура,
Тут Влаславу з гори нас видіти,
борзо долів в-коло верха сего
щоб взад взялись, що були передні,
і так сподом гори опадним походом».
І се здіяв Воймір і Чмір здіяв.
І горнулись війська в-коло гори,
і горнулись війська дев’ятичи.
Так врагам свої числа змножили
і так врагам страху підмножили.
Розступилися по нижнім хащю,
щоб лискала зброя врагам в очі.
Була гора наповнена лиском;
прем ударив зо заступом Честмір,
мав сей заступ многі повки чтири.
З ним з затінків ліса Трус ударив,
Трус насів врагам на многі війська
взад, взад страх на них зо всего ліса;
розпірнулись ряди сюда, туда.
Ой, ревів ліс із провала ревом,
мовби гори боролись з горами
й все дерев’я в себе ізломили.
І вискочив Власлав проти Чміру,
і вирвався Чмір проти Власлава
у річ люту, за ударом удар,
зверг Власлава долів.
Власлав страшно по землі качаєсь
і в бік і в зад, і встати му годі;
і в ніч чорну рвала го Морена,
кров кипіла з дужого Власлава,
в сиру текла землю по траві зеленій.
А й з ревучой губи душа вийшла,
злинула на дер’во, а по дер’вю
сюда, туда, док мертвець незженний.
Уляклися, що з Влаславом були,
і втікали горі стороною
відси перед Чміра оком вкрадьце,
перед Чміром влаславоубийцьом.
Зазвеніла звитяга в Неклана
радосне ухо й блиснула користь
Некланову радосному оку.
Примітки М. Шашкевича
Князь Неклан заповідає поход на гороїжного і загонистого грабителя сажівського Власлава. Згорнулись війська під начальство Честміра; сей, поклонившися богам, веде війська в поход ід горбові. Тут видит горящі села і плачущих селян, а дочувшись, що змінник Крувой наніс на бідні люде недолю, а погудівши Неклана і ймивши Войміра і єго красну дочку, держит в ужищах на своїм замку, займився гнівом і брався ід замкові.
Силов обступили замок. Крувоєві люде боронились жваво, але пражане сильним приступом вдерлись на остроги замкові. Крувой пожив смерті, Воймір з дочкою вийшли на волю. Слобідний Воймір з Честміром тягнут проти Влаславові. По дорозі запалили богам на скалі принос і, їм поклонившись, тягнули проти Влаславові; під полуднє увиділи на рівноті ждущого п’ятичи сильнішого врага.
Воймір став сумовати о побіді, лиш Честмір здався на обману і дев’ять раз в очах врага гору обходит. Тим начином змножились перед ворогом війська Честмірові; страх імив врага за серце. Вдарили на Власлава; настав бій лютий; проти Честміра вирвався Власлав, боролись ярко, Власлав упав і спустив дух, війська єго зжахнулись і стали утікати. Врадувався Неклан звитягов і полоном. (М. Ш.)
кроки стают походити – наші старання доведут до побіди над Влаславом.
корпеть – полон, од корити, покаряти ворога: і в святих книгах так полон іменуєся. (М. Ш.)
Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 58 – 65.