Германів Бенеш
В. Ганка,
переклад М. Шашкевича
Ой ти сонце, ой сонічко!
Ти так жалісненьке,
чому ти світиш на нас.
на бідні люди?
Де князь, де люд наш воївний?
К Оті далеко занят!
Кто нас ворогам видре.
сирото отчино?
Довгим тягом німці тягнут,
а суть німці сасики.
од Згорільських лісогор
в наші сторони.
Дайте, небожатка, дайте
срібло, золото, йміння,
пак вам повижигают
двори і хижи!
І всьо нам повижигали,
срібло, золото взяли
і скот позаймавши
дальше ідут к Троскам.
Не тужіт, кметі, не тужіт!
Вже вам травиця встає,
так довго топтана
чужим копитом.
Плетіт вінці з польових цвітів
своєму спасителеві!
Царина ся зеленіє,
Всьо ся ізмінило.
Скоро всьо ся ізмінило
Бачте! Германів Бенеш
там народ в громаду зве
супроти Сасам.
Зглотилися сельські люди
в лісі під Грубов Скалов,
всякому ціп оружо
супроти врагам.
Бенеш, Бенеш вперед їде,
за ним весь люд сердитий.
«Помста, помста!» кличе: «всім
Сасам граблящим»…
Аж тут сердитощі стисли
крутостю обі стороні;
збурилося в утробах
роззлобленах мужів.
Розжарилися їх очі
проти собі страшно,
встали киї над киї,
копі над копі.
Сперлися обі стороні,
мов би ліс валився в ліс:
як лиск грома по небі,
такий лиск мечів.
Ударив крик грозоносний,
сполохав весь звір лісовий,
всі небесні літала
аж по третій верх.
Розлігаєсь провалами
од скальнатих лісогор
то вдар київ, то мечів,
мов стік дерев веточних.
Так стоят обі стороні
проти собі, не гнучись,
укріпившись на стопах,
на ногах запершись.
Обернувся Бенеш горі,
кинув мечем на право,
там ся горне сила.
Кинув на ліво,
І на ліво хроне сила.
З-відси на камінний лім,
із лому всьо каміння
на німці вергут.
Бій іде з горба в долину;
і узявся німців зойк
і взявся німців полох –
і побиття їм.
Примітки М. Шашкевича
Не стало Перемишля Отокара II (1278). Тяжка недоля налягла на землю чеськую. З вражим серцем і лютою рукою владнував бранденбурський Отто Довгий, дівір небіжчика Перемишля, у которого годувався син єго, сімоліток (стрічка 5 і 6), заки на князя доросте. Серце залягла жажда місто своєго годованця сісти на престолі чеськім, і запер вдову зо сином у в’язници в Бездіжах.
Вдалося матері втечи до Опави, але нещасного сина заволік до Житави, лишивши намісником лукавого і ненаситного золотолюбця єпископа Ебергарда. Пропали тишина і гаразд. Здерли чужінці і злупили всьо; вижигали хати, виганяли з питомої загороди, стоптали і столочили царину і безчестили скверними серцями і грабіжливими руками святині Господні.
На такі керваві кривди розсердився народ і став ся зводити. О такім зводі піє і сеся піснь. Згадавши півец о многих і тяжких насильствах і підкріпивши розпукающі серця надієв, піє дальше, як то вдалий Германів Бенеш згорнув громади під Грубою скалою і, сам вперед, вів за собою помсту на Саси граблящі; настала люта, довга і рівносильна борба, аж бач! велит Бенеш братися горі до камінного лому; відтам стали метати каміння на вороги, а побивши їх цимало, спустилися долів і на долині їх до ціла істерли. (М. Ш.)
Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 48 – 50.