Ольдрих і Болеслав

В. Ганка,
переклад М. Шашкевича

. . . . . . . . . . . . . . . ся в чорний ліс

там, куда ся владики згорнули,

сім сих владик з вдалими громадьми.

З ним Вигонь Дуб туда бересь жарко

зо своєв громадов темнов ночев.

Той громади було на сто хлопа:

всі сто мали в похвах мечі острі,

д’мечам всі сто мали тверді щити,

до Вигоня в серцях тверду віру.

Серед ліса к прикметам добились,

подали си разом праві руки,

тихими словами говорили.

Ніч переважилась, по впівночі було

і д’сідошарому посунулась завтрю.

І рече Вигонь князю Ольдриху:

«Гой, ти чуєш, велеславний княже!

Бог ти буйну ярость дав у всі сустави,

бог ти вложив мудрость у голову буйну;

ти нас на злобні веди на поляне!

Скажи, а підем і в ліву і в праву,

хоч вперед, хоч взад, у всі люті бої.

Нуже, мужайте буйних серц хоробрость!»

Ой, та взяв прапор князь в сильну руку:

«За мнов, за мнов хоробро на полянів,

на полянів, врагів землі нашой!»

Владик вісім за ним ся горнуло,

з владиками триста й півста войнів,

воїнів превдалих туда,

де премного полян сном ся розвалили.

На горі станули покрай ліса.

Ой, вся Прага мовчит в ранішнім спанні,

Волтава ся димит в ранішній мраці,

за Прагов просинюются гори,

за горами сірий востік маячіє.

З гори долів! – тихо, тихомирно!

В тихій Празі вкрадьце ся укрили,

все оружжя в поли огорнули.

Іде пастух пораньом шареньким,

кличе, воріт щоб му одчинити.

Чує сторожа кликання скотареве,

через Волтаву ворота відсунув.

На міст вступив пастух і затрубив грімко.

Скочив князь на міст, сім владик за ним,

всякий чвалає із людьми своїми;

стали громко бити тарабани,

труби глітні сильно зазвонили,

громади на мості хоругви встромили,

під їх тягаром весь міст іструсився.

Страх ударив на всі на поляне.

Oй поляне за оружо хаплют.

ой владики сікут, сікут люто!

Ой поляне скачут сюда, туда.

на глум д’воротам перекопів.

дальше й дальше перед сильнов січев.

Ай, звитяга Богом нам подана!

Встало одно сонце на все небо,

опадом встав над всьов землев Ярмір.

Радость всьою Прагою рознеслась,

рознеслася радость в-коло Праги,

розляглася радость по всій землі,

по всій землі од радосной Праги.

Примітки М. Шашкевича

Єсть то, жалься! лиш зломок, може найхорошще зо всіх сеї рукописі виснованної пісні, голосящої прилучку з літа 1002 (після Космаса дієписця чеського) о вигоненні ляхів із землі чеської.

Се основа зломка сего: Князь Ольдрих, Вигонь Дуб зо своїми людьми і сім владиків зо своїми в Чорнім лісі, подавши си руки і порадившися, берутся перед досвітом к місту Празі. Увидівши з горба, що Прага ще сном тиха пораненьким, під опанчами поховавши броню, поступают в місто. Тут один, за скотаря нарядившись, кличе ворот; одчинились ворота на ріці Волтаві; ступив скотар на міст і затрубили гомітно. Страх ударив на ляхи, хватают оружо і опираются, однакож не встояли і взялися утікати, а Яромір опадом став над радосними чехами пановати. (М. Ш.)

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 46 – 48.