Черемош-лікар

Сидір Воробкевич

Плаче гуцул у трембіту

Там на полонині,

Із нелюбом зав’язали

Красний вік дівчині.

Плаче бідна у коморі,

Косу розплітає,

Крізь віконце на трембіті

Голос наслухає..

«Перестань же голосити,

Милий мій Іване,

Бо на кусні серце краєсь,

Сохне, мліє, в’яне.

Як згадаю, сиротина,

Як ми ся любили,

А тепер ті всі розкоші,

Як той сон, розплились.

То шалію, то дурію –

Бодай не сконали

Ті, що наше все кохання,

Як нитку, порвали!

Я з нелюбом жить не можу,

Лучче марно згину

І на себе смерть наложу,

Красний світ покину…

Як з нелюбом вік прожити,

Лучче ся карати

У неволі, у кайданах

І добра не знати.

Як з нелюбом любитися,

Як з ним говорити,

Лучче в гробі у глибокім

Навіки спочити.

Не забуду тя до смерті,

Життя мого сонце!» –

Й знов голосить, розбиваєсь

При малім віконці.

«Ходи, дівча, вже чекають

На рушники свати!»

У коморі німо, тихо,

Слова не чувати.

Всі шукають: де дівчина?

Щезла і пропала!

Лиш береза свідком була,

Як в Черемш потала.

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 112 – 113.