«На горі там монастир…»

Сидір Воробкевич

На горі там монастир

Красний і високий,

Вколо нього скали й ліс

Темний і широкий.

Близько нього потічок,

Зарінком шепоче;

Там стара вежа стоїть

Здолу від півночі.

Диякони і ченці

Парастас співають,

Воєводів-ктиторів,

Князів споминають.

Плачуть дзвони бім-бам-бом,

Аж ліси озвались

І смерека, бучина

Важко застогнали.

«Чому сидиш, сумуєш,

Ти моя фіалко?

Ти сюди хотіла йти,

А тепер ти жалко?

Було, ти з вінком в руках

В церкву забігала

І вертала весела,

Любо щебетала.

А тепер змарніло так

Личенько рум’яне…

Йди та Богу помолись,

Може легше стане».

«Нене мила, вже нема

Ліків і не буде,

Коли серце строєне

Розпинає груди.

Ой, зладь, нене, ти мені

Чорну домовину!

Прощай, Боже милий, ах!

Гину, ненько, гину!»

Плачуть дзвони бім-бам-бом,

Як коли би знали,

Що Катрусю вдовину

На лавку поклали.

На горі там монастир,

А там у долині

Лежать мати і донька

В одній домовині.

На могилі два хрести

І корчик калини,

З боку святий монастир,

Верх них небо сине.

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 238 – 239.