Невольник

Сидір Воробкевич

Руки, ноги закували

За правду, за волю,

І в Сибір страшний заслали,

Терпіти недолю:

Бо він сіяв зерно правди

На рідненькій ниві

І бажав, щоб люди були

Вільні і щасливі.

Руду тут копай від рана

До темної ночі;

Сльози твої зітре тільки

Вітер від півночі,

Бо наставники руками

Не дають обтерти, –

Як обітреш, то нагаєм

Хочуть шкіру здерти.

Твоїм другом тут лиш ворон,

Ураган бурливий,

Голий степ і безкінечний,

Та вовк лютий, сивий.

«Боже, за що я страдаю

Такі тяжкі муки,

За що так гризе залізо

Мої ноги, руки?

Ненька все мене учила,

Що й Ти правду любиш,

Беззаконника і ката

З сього світа губиш.

а я все шукав лиш правди,

І за то страждаю,

Ні жию я, безталанний,

Ані умираю.

Розпинали Твого сина,

Мучили, кололи,

Но тим люди збавилися

Від смерті й неволі.

Коли б стало братам легше

Від моєї смерти,

Дав би-м катам безсердечним

З себе шкіру дерти.

Не поможе! Гірко, тяжко!

Змилуйся, мій Боже!

Засвіти Ти сонцем правди

На те Запороже,

На Вкраїну замучену

Гіркими сльозами,

Засіяну тугов, мраков,

Кістьми, бур’янами…

Ти се можеш учинити,

Аби свята воля

Там зацвіла, де лиш кряче

Ворон, до недоля,

Горе, муки, жаль і туга

Всі серця займили,

Де так сумно, гірко, тяжко,

Як в темній могилі!

А я буду вже без жалю

Терпіти, страдати,

Твою милість, Твою правду

З небес визирати.

А як тут мене замучать,

Як загасне око,

Легко умру, бо по краю

Ріднім ген широко

Розійдеться правда, воля,

Козаки повстануть,

І серця всі розвинуться,

Що як квітка в’януть».

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 36 – 38.