«Я казав, бувало…»

Сидір Воробкевич

Я казав, бувало: «Боже!

Любо в світі жити!

Моє серце ще не знає

Плакати, тужити.

Помістити в нім не можу

Мого щастя-долі,

Так розкішно розцвілися,

Як квітки у полі.

З нього все крізь верх ся леє,

Місця не находить,

Кожда днина нову долю,

Свіжу розкіш родить.

Проминули часи злоті,

Недоля настала,

Тяжка журба мов нитками

Життя обснувала.

Знаю я уже тужити,

Сльози проливати,

Гостре терня долі коле

В серце, не мож спати.

Лиш кручуся сюди-туди,

Днини визираю,

А від рана знов до ночі

Сльози проливаю.

В серці тепер стільки місця

На недолю, горе,

Що в нім мож би помістити

Лиха ціле море.

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 44.