«Марно вік мій упливає…»

Сидір Воробкевич

Марно вік мій упливає,

Милостивий боже!

Повгасали ясні очі,

Помарніли рожі.

Знаєш, мамко, знаєш, рідна,

Хто тому причина,

Що так в’яне і нидіє

Нещасна дівчина?

Кучерявий, кароокий

Хлопчина виною,

Що Катрусі бліде личко

Миється сльозою.

Взяли милого в рекрути

Буде вже три роки,

Течуть з моїх очей згаслих

Солені потоки.

Глянь, рідненька: по личеньку

Глибокії рови,

Лиш остались сліди краси –

Густі чорні брови…

За що, боже, на сім світі

Я так погибаю?

Ані живу, сиротина,

Ані умираю.

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 36.