Багатий і бідний
Віктор Забіла
Зовсім світ перевернувся,
Не так усе стало:
Кривда всюди на покуті,
А Правди чорт-мало.
Край порогу нема місця,
Мерзне за дверима;
Бідна Правда не багата,
а Кривда з грошима.
Отті вражі кручкотворці
Усе лихо роблять, –
Як попадуть в свої лапи,
Дак за ніс поводять.
Чия кишеня повніша,
Той і буде правий,
Самі ж викрутяться живо,
Як біси лукаві.
Нехай добрий не дожде вже
По судам тягаться,
Бо не візьме він нічого,
Даром буде праця.
У шпаковню ще засадять,
Худобу однімуть,
Обезчестять сердешного
І свитку ізнімуть.
Як обдеруть уже зовсім,
Пустять на поруки, –
Де вже тільки можна зірвать,
Дак погріють руки.
От я знаю, один случай
Коло мене стався,
Що багатий і к бідному
В ниву уорався.
Бідний казав багатому,
Що він обиждає,
Що послідній шматок хліба
В нього однімає.
І ще вилаяв, як знав вже,
Да все шкоду робить.
Прийшла оранка, і бідний
Із плужком виходить.
Може, спрягся, бідолашний,
Щоб не пустувало:
Мало мав він батьківщини
І скотини мало.
Тут і почали змагаться,
Трохи не побились.
Один на другого в суди
Жаліться хвалились.
Бідний каже: «Як би не гріх,
В суді б не тягався,
Розчавив би, як ту жабу…
Швидко б розщитався:
Котиком би по голові
Тріснув разів двічі,
Полетіла б душа в пекло,
Вилізли б і вічі.»
– «Протестую!» – зараз крикнув
Багатий [всім] людям.
– «Кажіть же ви все, що чули,
Та по правді судьям!»
Зараз додому поїхав,
Наняв писаришку,
Надригали прошеніє
Уже не без лишку!
Написали, що той його
Убить нахвалявся,
Що по полю з сокирою
За ним він ганявся,
Свідителей поззивали,
У бідного ж мало:
Хто за голого потягне?..
От діло й пропало…
Багатий же давав гроші,
Всякі лакоминки,
І хліб святий мішечками,
Й годовані свинки.
Бідний думав бубличками
Одмогтись, сердешний, –
Та хто більше дає грошей,
Той і буде чесний.
Присудили за безчестя
Із бідного штрапу,
Продали у небораки
Посліднюю шкапу,
У монастир за похвалки
Каятися вперли,
У тюрмі ще поморивши,
До станку обдерли.
Таким би, замість мундирів,
Петлі б дать на шиї,
Да голодом перемучить,
Потопить в помиї,
Щоб і води не поганить
Чистої, бігучей,
По два разом в помийницю, –
Вони дуже гнучі.
Примітки
Вперше надруковано у збірці поезій В. Забіли, виданій за життя поета, [1837 р.,] № 13.
Вдруге у скороченому до 14 строф і відредагованому вигляді твір опублікував П. Куліш [З народних уст. – Правда (Львів), 1869 р., № 39, с. 323. Передрук: Федорук О. : до історії особистих взаємин та літературних взаємооцінок. – Хроніка-2000, 2009 р., т. 78, с. 422 – 424].
Наступна публікація – із значними пропусками і різночитаннями – у замітці М. Ф. Комарова «Неизданное стихотворение В.Н.Забилы» (Киевская старина, 1888 г., № 4, с. 15 – 18).
Подається за виданням: Мировець В. Життя і твори Віктора Забіли. – Киевская старина, 1906 г., № 5-6, с. 131 – 133.