До невірної

Віктор Забіла

Було б шануваться,

З другими не знаться,

Жили б, жили б ми з тобою,

Як би серце із душою.

А тобі як новенький,

Зараз тобі і миленький:

Мене зараз покидаєш,

Мене зовсім забуваєш.

А божилася й клялася,

Що зовсім вже оддалася

Мені серцем і душею

І що будеш вік моєю!

Ти ніколи не кохала

Мене так, як ти казала.

Що ж робить, не маю долі,

Деревинка як у полі:

Вітер віє – йому важко,

Сонце пече – йому тяжко.

Холодку йому немає,

І ніхто не підпирає.

Не росте воно високо,

Не росте воно широко,

Всякий його, знай, чіпає,

Воно скоро погибає.

Лихо мені да і тільки!

Проживаю вже піввіка,

Да не найду долі,

Живу в світі безталанний,

Гірш, чим у неволі.

Добрі люди мене знають,

Бога почитаю, –

За що цілий вік невірну,

За що я кохаю?

Тяжко серцю, як здумаєш,

Як вона клялася,

Що і серцем, і душею

Мені оддалася.

Ой коли б да те вернулось,

Що із воза впало,

Коли б теє вернулося,

Що серцю казало!

Вона мені, невірная,

Слізьми обливалась,

Тепер мене покинула,

Із другим спізналась.

Може б, іще хоч під старість

Пожив хоч годину,

Коли б доля оглянулась,

Як на сиротину.

Де ж тепер її шукати,

Коли з воза впала,

Коли мене зроду-звіку

Вона не кохала?

Може, хто найшов ту долю,

Що з воза упала,

А моя нещасна доля

Навіки пропала.

Примітки

Вперше надруковано у зб.: Забіла Віктор. Співи крізь сльози, 1906 р., с. 17.

Подається за першодруком.

В. Мировець зазначив, що у двох рукописах після цієї поезії стоїть така приписка:

Пускай над твоей душой раздается гром твоих действий против меня!… Пускай гром праведный души укорит тебя за твои действия и пускай люди тебя осудят! Пускай тоска от моей души перейдет на твою душу; но у тебя нет души и не будет!…

Примітки

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 277 – 278 (поезія); Мировець В. Життя і твори Віктора Забіли. – Киевская старина, 1906 г., № 5-6, с. 150 (приписка).