Сирота

Віктор Забіла

Без худоби сиротині

Тяжко в світі жити;

Хоч який він буде чесний,

Все буде тужити;

Чесна душа йому в тілі –

Тільки всього й буде:

Мало тепер її хвалять

Вже на світі люди.

Тепер дивляться в кишеню,

Не на чоловіка,

Не дивляться, яка душа

І чи ціла пика.

Нещасніша всього в світі

Бідна сиротина;

Плаче інколи, сердешна,

Як мала дитина,

Що задумає, згадає,

Не буде по його;

Без худоби тепер в світі

Не зробиш нічого.

Ох! Як важко жить такому,

Кому світ немилий,

Кому очі зав’язані

На вік його цілий

Не хусткою, а долею!

Гірко вже такому;

Сам добра такий не знає,

Не зробить й другому.

Йому той край, де родився,

Буде як чужбина;

Всюди за ним слідом ходить

Лихая година.

І в ніч нудиться він, бідний,

І як сонце зійде;

Родичей не мавши зроду,

І в могилу піде.

Не попробує у світі

Він у парі жити:

Хто тепер без грошей стане

Вірно вік любити?

Не назовуть його татом

Його рідні діти;

Ні на кого і під старість

Голови схилити,

І він дітками не буде

Своими забавляться;

Неначе він один в світі,

Ні к кому озваться.

Поневолі віку собі

Такий укоротить:

Бо нудьга в його од серця

На час не одходить.

Ніхто йому не поможе,

А всі люди бачуть;

Як умре – і на могилі

В його не заплачуть.

І деревце, як підперте,

То довше постоїть;

І пряміше воно ростиме,

І вітер не зломить;

А як його обгородить,

Ще буде цілійше,

Бо й скотина не обломить,

То й ростиме вище.

Примітки

Вперше надруковано у збірці поезій В. Забіли, виданій за життя поета, [1837 р.,] № 11, с. 17 – 19.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 263 – 264.