«Повіяли вітри буйні…»
Віктор Забіла
Варіанти тексту
|
||
Повіяли вітри буйні
Да над синім морем;
Забилося серце моє
Перед лютим горем.
Повіяли вітри буйні
З холодного краю;
Розлучили з дівчиною,
Котру я кохаю.
Да не вітри: люди злії
Мені се зробили;
Самі мене звели з нею,
Самі й розлучили.
Перестали вітри буйні,
Всюди стало тихо;
А у мене, нещасного,
Все на серці лихо.
Як листочок одірваний
Зелений весною,
Як травиця покошена.
На зорі косою.
Поки роса не обсохне,
Поти й зеленіє;
Не ростиме вона більше,
Як сонце пригріє.
Нескошеная травиця
Сонечка бажала;
А тепер на теє зійде,
Щоб скорій зав’яла.
І листочок зелененький
Зсохне й пожовтіє;
Так і моє серце бідне
Молодим змарніє.
І в мене неначе в грудях
Дещо одірвалось;
Не легше мені на серці,
А ще гірше сталось.
Очі мавши, я не бачу
Радосного в світі;
Все обридло, все огидло,
Не хочу більш жити.
Ніч темная мені як день,
А місяць як сонце;
Плачу! плачу! один, бідний,
Сівши під оконце.
Чого? – Спитаться у мене –
Я і сам не знаю;
Чого серце тяжко б’ється,
Чого я бажаю?
Любив, кохав я дівчину,
І вона клялася,
Що кохає мене дуже,
Далі й продалася.
За худобу проміняла,
Серцю було тяжко;
Я кохав її по правді,
Забуть було важко.
Не раз плакала зі мною,
Не раз і сміялась;
Казала, що тільки в світі
Мною і втішалась.
Як побачу, було, слізки –
В грудях важко стане,
Прошу, було: «Не плач, серце»,
Поки перестане.
Зате ж, було, як веселу,
Де я її стріну,
Щасливіший всіх на світі
Був я в ту годину.
Тепер бачитись ніколи
Не хочу я з нею;
Не люблю я людей в світі
З такою душею.
Що божаться не по правді
Да душу ламають;
Такії уже ніколи
Добрі не бувають.
Дак не сеє серце моє
Дуже так турбує;
Не од сього душа моя
Бідная сумує.
А такий вже уродився,
Мабуть, я на світі;
Безталанний і безщасний,
Щоб вік свій тужити.
Ой повійте, вітри буйні!
Застогни, дубрава;
Нехай піде на злих людей
Всюди худа слава!
Примітки
Вперше надруковано у збірці поезій В. Забіли, виданій за життя поета, [1837 р.,] № 18, с. 40 – 43. Подається за цією збіркою.
Надруковано в альманасі «Ластівка», 1841 р., с. 243 – 245. Між текстом «Ластівки» і друкованої збірки є незначні різночитання. Текст «Ластівки» має не 22, як у друкованій збірці, а всього 10 строф. Строфи 10 – 21 у «Ластівці» відсутні.
Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 267 – 269.