«Послухайте мою пісню…»

Віктор Забіла

Послухайте мою пісню,

Я вам заспіваю

Про гарную дівчиноньку,

Якую я знаю:

Русявая, круглолиця,

Очиці чорненькі,

Моторная, як на диво,

Ротичок маленький;

Як квіточка, хорошая,

Як тополька, статна

І, як лебідь, білесенька,

Зовсім уся знатна;

Губоньки – як би намисто,

Що добрим зоветься;

Сонечко неначе зійде,

Вона як сміється.

А як пісні заспіває,

Солов’я не треба:

Слухаєш, не знаєш, де це,

Неначе хто з неба.

Бачать усі, бачу і я,

Та ба, не вертаться

Літам моїм молоденьким,

Щоб поженихаться…

Ой, не хочу співать більше,

Боліть серце буде!

Воно й так свого нещастя

Повік не забуде…

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1906, № 5 – 6, с. 165 – 166.

Подається за зб.: Твори Віктора Забіли, с. 81 – 82.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 283 – 284.

Лист на сайт