«Не плач, дівчино…»

Віктор Забіла

Не плач, дівчино,

По своїй долі,

Що не вийшла заміж,

Зате ж ти на волі,

Як пташечка тая,

Що всюди літає,

В зеленім садочку

Сидить да співає,

Собі щебече,

Якую знає,

Якую серденько

Співати бажає.

А вже в неволі

Не заспіваєш

Такую пісеньку,

Як сам бажаєш.

І ти ж на волі,

Дак веселиться

Треба, дівчино,

А не журиться.

Слухала дівка

Да й плакать стала,

Далі, сердешна,

Так і сказала:

«Пташка співає,

Що пару має, –

Діточок, милого

Своїх втішає,

А я співаю,

Все серцю важко:

Без пари на світі

Жить дуже тяжко.

Хто що порадить,

Хто пожаліє,

Як душі тяжко

І серце боліє?

А ти, козаче,

Горя не знаєш,

Од того й пісеньку

Свою співаєш». –

«Ой, дівчинонько,

Дівчино мила!

Хто ж це співає?

Віктор Забіла,

В котрого серце

Билось і б’ється, –

Над його слізками

Доля сміється, –

Бо він з душею,

Без долі тілько, –

Без неї на світі

Жить дуже гірко».

Примітки

Вперше надруковано у жури. «Киевская старина», 1906, № 5 – 6, с. 166 – 168. Подається за зб.: Твори Віктора Забіли, с. 82 – 84.

В автографі, який зберігався у Чернігівському музеї, до цієї поезії зроблено примітку: «29 іюня 1857. Виктор Забило. Хутор Забиловщина. Пысано вышнивкою» [Киевская старина, 1906 г., № 5-6, с. 169].

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 284 – 285.