Палій

Віктор Забіла

Іде військо запорозьке,

Під небо куріє.

Куди ведеш, отамане,

Козаків, Паліє?

«Де старшина звелить мені

Ворогів рубати,

Там і будем, бо за віру

Не страшно вмирати.

Я присягнув, я поклявся

Царю з козаками

До послідньой каплі крові

Биться з ворогами.

Покидаєм жінок своїх,

Діток, батьків рідних,

Ми вже себе не жалуєм,

Нам їх жалко, бідних».

Козак був Палій моторний,

Що вже і казати,

Вірний, чесний, бравий хлопець,

Трудно й змалювати.

Громив турків і татарів,

Рубавсь з парубками,

Соколом літав усюди

Над їх головами.

Гарцював він на конику,

Коник під ним змієм

Красувався, підскакував,

Що був під Палієм.

Був він батьком-козаченьком,

Сином землі рідній;

Погубив його навіки

Мазепа завидний.

Підставляв він свої груди,

Смерті не боявся,

Через добрість, через вірність

В ланцюги попався.

Зовсім його ізкували,

Повезли в чужину…

Чи вже легко кидать було

Рідну Україну?

Чорні брови, чорні вуси

Зовсім посивіли,

Тоді його, сердешного,

З неволі пустили.

А все-таки з підмогою

На коня зібрався

І в посліднє на козаків

Отаман озвався:

«Ходім, братці, проти шведа,

Ходім за Полтаву!

Шаблюкою із старістю

Махну ще й на славу».

Що та слава – після смерті?

Легше каплі в морі!

Якби в світі пожить можна,

Щоб не гризло горе.

Де те військо запорозьке,

Де те, що куріло?

Де Палій ваш чорноусий?

Уже все потліло!

Нема вже того нічого,

Прахом розлетілось,

І кістки там не влежали,

Де чиїм хотілось.

Курява тая з-під неба

Горою спускалась,

Після на землю припала

Да й землею сталась.

Може, й то куріла слава

Понад козаками,

Яких-небудь панів, князів?

Тепер під ногами…

Бо всі, хто живуть на світі,

Що вони такеє?

Земля, курява і слава,

І ніщо другеє.

Бо над всіми заспівають,

Земля в землю й піде,

І повстаєм тоді колись,

Як Христос знов прийде.

Примітки

Вперше надруковано у зб.: Забіла Віктор. Співи крізь сльози, 1906 р., с. 23 – 24.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 279 – 280.