6. Одне – пропаганда, друге – організація
Дмитро Донцов
Не кожний пропагандист є добрий організатор, не кожний організатор – добрий пропагандист. «Моя боротьба» висуває такі засади:
Організатор мусить бути передусім – психологом. Він не мусить формувати людину. Мусить брати її такою, як вона є, а тому мусить бути знавцем людської душі. Він не повинен ані недоцінювати масовика, ані його перецінювати. Мусить не спускати з ока ні людських слабостей, ні бестіяльства, мусить числитися з усіми чинниками, щоби створити групу – сильну, спаяну, здібну вести свою ідею до перемоги.
Завдання організатора – не формулювати ідеї, а вести людей, з’єднаних для ідеї. Безпредметово було б сперечатися, що має більше значення: кувати цілі та ідеали людськості, чи здійснювати їх? Одне не має сенсу без другого. Найкраща теорія лишиться безвартною, коли нема провідника, що повів би маси під прапором тої ідеї. І навпаки, що поможе геніальність вождя, коли глибокий теоретик не сформулює цілей руху? Теоретика, вождя і організатора в одній особі – можна стрінути надзвичайно рідко.
Пропаганда має притягати до руху прихильників, симпатиків. Організація – членів, борців.
Прихильництво вимагає лише пасивного визнавання ідеї, членство – активного заступництва і оборони ідеї. На десятьох прихильників ідеї звичайно припадає один, найбільше два члени.
Прихильництво коріниться лише в пізнанні, членство – у відвазі пізнане боронити і дальше пропагувати. Пізнання відповідає пасивній природі людей, що в більшості є інертні і боязкі. Членство вимагає активістичного настрою меншості.
Пропаганда має дбати про те, щоби ідея придбала прихильників. Організація – про те, щоби найвартніших прихильників зробити членами. Пропаганда не повинна сушити собі голови вартістю кожної одиниці, яку навернула, її здібностями, мудрістю, спритом, чи характером, Але організація – має переціджувати з’єднаних для ідеї сторонників.
Пропаганда намагається накинути свою науку як найбільшому числу. Організація огортає в своїх рамках тільки тих, які з психологічних мотивів не грозять стати гальмом, коли треба буде поширювати свій світогляд серед громадянства. Пропаганда освоює загал з своїм світоглядом, робить той загал дозрілим на час перемоги ідеї. Організація саме бореться за ту перемогу, єднаючи разом тих прихильників, які готові активно сприяти тріумфові ідеї.
Тим скорший й імовірніший буде тріумф ідеї, чим більш захоплююча є пропаганда, чим більшу масу вона огортає, і чим більше виключною, чим більше напруженою і міцнішою є організація, яка ділає не в теорії, а на практиці. З того випливає, що число прихильників ніколи не є завелике. А число членів скорше може бути завелике, аніж замале.
Коли пропаганда огорне своєю ідеєю цілий народ, організація може витягти з того консеквенції з маленькою жменькою людей. Інакше пропаганда і організація. Інакше – прихильники і члени. Вони стоять до себе в протилежнім відношенні. Чим ліпше справувалася пропаганда, тим меншою може бути організація. Чим більше число прихильників, тим скромнішим може бути число членів.
І навпаки, чим гірша пропаганда, тим більшою мусить бути організація, чим менше число прихильників руху, тим більше членів мусить охоплювати організація, коли хоче мати якийсь успіх.
Одне з найважніших завдань організації є дбати про те, щоби якісь внутрішні тертя серед членів не ослабили працю і не допровадили до розколу. Щоби не завмер зачіпний дух. Число членів не повинно рости до безконечності, навпаки! Лише дрібна частина людей має снагу і мужність. Кожна група, яка непомірно збільшує число своїх членів, мусить ослабнути. Групи, в яких загал членів переростає певне число, поволі тратять своє завзяття, нездібні провадити рішучу пропаганду своєї ідеї.
Чим яркіша і радикальніша якась ідея, тим енергічніші її члени, бо від такої ідеї здалека тримаються трусливі філістери. Повстає свого роду природний добір, який служить часто на користь ідеї.
Найбільша небезпека, яка може грозити ідеї, се ненормальне і скоре збільшення числа членів гурту. Поки ідея в початках свого шляху, поки на тім шляху треба стрічати самі терни, боягузи тримаються здалека. Але коли розвій подій ворожить близький успіх ідеї, – сноби, приплентачі і боягузи злітаються масово під новий прапор. Сим треба пояснити, чому деякі переможні рухи, перед осягом остаточної перемоги, два кроки від мети, нагло охлявають, звивають боротьбу і завмирають. Се тому, що по першім успіхові якогось руху, під його стяг збігається стільки шумовини, яка числом бере гору над випробуваним елементом, і спихає цілий гурт до свого рівня. Тоді завмирає фанатизм, паралізується завзяття, до вина вливається води.
Ось чому конечне, щоби новий рух, просто з мотивів самозбереження, як тільки зачинає здобувати перші успіхи, – зараз замкнув прийняття в число членів; щоби приступив до дальшої розбудови організації крайнє обережно і обачно, по дріб’язковім іспиті. Тільки таким способом здолає затримати основне ядро гурту свіжим і несфальшованим. Се ядро, лише воно, повинно і дальше кермувати рухом, надавати йому обличчя і напрямну, ідейний зміст.
Всі великі рухи, політичні чи релігійні, завдячували свої великі успіхи лише тому, що визнавали і примінювали сі засади.
Автор книги «Моя боротьба» згадує початки своєї пропаганди. Сю пропаганду він намагався вести найрадикальнішим способом. Щоби свідомо відстрашити хитливих і не допустити їх проникнути в ядро націонал-соціалістичного гурту. Цілі тисячі, пише він, були таких, які запевняли, що вони «теж» цілковито годяться з новою наукою і рухом, але членами бути не можуть. Радикальність руху ставляла найгостріші вимоги до членів, на що не могли пристати мирні міщухи-бюргери, хочби всім серцем і симпатизували з рухом.
Добре, що було так – пише автор книги «Моя боротьба». Бо коли б сі хитливі вдерлися тоді до націонал-соціалістичного гурту, то з нього вийшло б може поцтиве братство, але ніколи – велика партія. Та радикальність гасел тої пропаганди відразу з’єднала сотки тисячів, коли не членів, то рішучих прихильників.