8. Виховання кадрів

Дмитро Донцов

Підставовим завданням організації є виховати кадри членів. Здобути їх ідейно для організації – се діло пропаганди. Виховати характер своїх членів – се обов’язок організації.

Певно, людська природа формується вже в дитинстві. Самолюб залишиться самолюбом, ідеаліст – ідеалістом. Але є міліони людей, в яких не так яскраво позначилися їх душевні прикмети. Які мають лише нерішучий нахил в ту чи іншу сторону. Розвинути якісь прикмети душі, а другі загальмувати – одно з перших завдань організованої групи.

Як часто – читаємо в цитованій тут книзі – під час війни чути було нарікання, що німецький народ не вміє мовчати! Як тяжко було через се охоронити перед всезнайством ворога найважніші таємниці. Се тому, що німецьке виховання перед війною так мало вчило дітей штуки мовчати. Чи в німецьких школах не заохочували до донощицтва на своїх товаришів? Чи не хвалили таких за «отвертість»? Чи підносили коли мовчазність як цінну мужеську прикмету? Що ж дивного, що потім довелося робити такі страшні досвіди під час війни? Бо і тут можна сказати: хто не вправлявся в чімсь замолоду, не потрафить того пізніше.

Вірність, жертвенність, мовчазність – ось властивості вдачі, які повинен мати кожний член гурту. Їх ніхто не навчав перед війною. Так само забули відзвичаїти дітей від плаксивого нарікання. Тимчасом вже дитина повинна знати, що біль і несправедливість треба вміти зносити мовчки.

Але найважніше – виховати волю, рішучість, радість відповідальності. Не тільки у війську є засада, що який би то не було приказ ліпший, як ніякий. Якась відповідь ліпша від ніякої. Страх сказати щось фальшиве або дати якусь відповідь, повинен нас більше соромити, аніж неправильна відповідь. На тій примітивній засаді основується відвага чину.

Німецький народ – читаємо там же – має брак волі, який не позволяє зважитися на рішучу постанову, сполучену з риском. Один німецький генерал сказав: «Я ділаю тільки тоді, коли є 51 відсоток успіху». В сім «51-м відсотку» лежить трагедія німецької катастрофи! Хто вимагає від долі певності успіху, той вирікається всього героїчного. Хорий на рака, засуджений без операції на смерть, не потребує, щоби їй піддатися, аж 51 відсотка певності, що операція буде вдатна. Він повинен їй піддатися навіть коли б мав лише пів відсотка виглядів на вдачу. Таким же ж нещастям є страх відповідальності, боязнь підпринимати рішучі кроки. Бо і з чим піде такий вічно нерішучий член гурту на підбій маси? Психіка широкої маси невражлива на все половинчасті і слабе. Її душа менше приступна відірваним доводам розуму, вона відчуває тугу за силою, що моглаби вести її. Їй приємніше схилитися перед міцнішим, аніж опанувати слабшого. Їй більш імпонує наука того, що не терпить коло себе ніякої іншої, аніж того, хто через нерішучість вдачі не може прихилитися ні. на один, ані на другий бік.

Коли б супроти соціалізму виступили пропагатори, хоч і слушної ідеї, але які пропагували би її з такою ж брутальністю, як свою соціалісти, сі останні давно були б зламані. Людина, член гурту з сильним характером вартісніший, аніж високомудрий безхребетник. Народ мудрагелів з надщербленою волею і з «гуманітарним» світоглядом, – не підіб’є неба, навіть не забезпечить собі можливого існування на землі. В тяжкім дужанні за існування рідше падає той, хто найменше знає; частіше той, хто з свого знання не здолає витягнути відважних консеквенцій, а ще марніше впроваджує їх в чин. Сила розуму не поможе тому, хто з свого знання не здолає витягнути відважних консеквенцій, а ще марніше впроваджує їх в чин. Сила розуму не поможе тому, хто слабовільний, хитливий і трусливий з вдачі.

Формовання душі юнаків – перше завдання організації.

На регіональнім з’їзді націонал-соціалістичної партії в Нюрнбергу, Альфред Розенберг 13 жовтня 1934 говорив, що взірцем його партії є – орден-чин.

Уживаючи слово «орден», ми доводимо, що не плекаємо почуття ворожості супроти середновіччя. Ми гадаємо, що середновіччя породило багато творчих сил, покликало до життя багато могутних політичних і артистичних вартостей. Але коли ми викликаємо в пам’яті часи середновіччя, то не на те, щоби вказати, як на взірці, на жебрацькі ордени, але думаємо про орден тевтонських лицарів.

Ся нова форма ордену вимагатиме дисципліни життя. Ми хочемо засвоїти її. Офіцерський корпус Фрідріха Великого теж був свого рода надзвичайний орден. Без сього офіцерського корпусу і без його традицій, ніколи б не пощастило нам виграти семилітню війну. Націонал-соціалістична доктрина, може і не все свідомо, розвивалася в напрямку сього ідеалу.

Ідеалом стає орден, з його стислими і суворими правилами. В сім дусі ордену треба виховувати членів гурту – як сказав ще Гітлер:

Від двох і пів тисячі років, майже всі революції, що не вдалися, не вдалися тому, що їх провідники не розуміли, що про перемогу рішає не загарбання влади, але виховання людини.

Виховання в суворій дисципліні ордену.