10. Лист голови та членів Всеукраїнської Православної Церковної Ради до єпископа Антоніна (Грановського) про обрання його архієпископом Української Автокефальної Церкви
5 червня 1921 р.
До всечесного єпископа Антоніна
м. Москва
Всечесний Владико!
Коли на початку 1919 р. український церковно-визвольний рух почав набирати в м. Києві й інших місцевостях України рішучих і виразних форм, коли почала воскресати до нового світлого життя наша Українська автокефальна православна церква, коли для повноти її існування бракувало власного єпископату, ще аж тоді думки і надії всіх діячів українського церковно-визвольного руху полинули до Вас, Святий Владико, як до людини високого розуму, щирої освіти, великого досвіду, свідомого сина свого народу і непохитного борця за живу Христову Церкву, про що яскраво свідчила всім Ваша попередня церковно-громадська діяльність. Тому ми всі, як один, твердо вірили, що Ви будете одним з перших і славетних орачів українського церковного лану, з якого наш нарід уквітчуватиметься запашними квітками дійсної загальнолюдської культури і освіти і споживатиме животворчий хліб світлої Христової науки.
Ці надії ще більше справдились у нас, коли ми одержали через нашого делегата Дмитра Крижанівського від Вас листа і почули його інформації про Ваші з ним розмови.
І от, коли в мурах св. Софії 22 травня на Миколи розпочав свою працю славетний перший Всеукраїнський Церковний Собор Київщини, на який з ’їхалось 412 душ православної людности Київщини і инших місцевостей України, всі ми з дня на день бажали й чекали Вашого прибуття на собор, так як бажає і чекає в жнива або в косовицю світлого сонця людність, що годується трудом рук своїх від святої землі.
Бадьоро, з натхненням, з непорушною вірою в перемогу правди Христової провадив собор свою працю. Наслідки її для розвитку і зміцнення українського церковно-визвольного руху і відбудови живої Української православної Христової церкви безмірно великі, але коли б на соборі залунало ще й Ваше натхненне слово, то воно, як весняний промінь сонця, обігріло б і зміцнило б наші стомлені від праці й боротьби душі, а також просвітлило і пригорнуло до нашого світлого діла серця маловірних і несвідомих.
Любий Владико, серця всіх членів Церковної Ради огорнулись великим смутком, коли вони довідались з листа Вашого, котрого привіз наш парафіянин Підлужняк, що Ваша хвороба не дає Вам змоги виїхати додому. Віднині вся Київщина і вся православна України благає Господа Бога, щоб він зцілив Вашу неміч, щоб він зміцнив Ваші сили, щоб він через Духа свого Святого запалив Вашу чулу душу непереможни бажанням до негайної і живої праці по оновленню життя нашої Української церкви.
Також тяжко нам було чути від нашого посланця Підлужняка, що у Вас є нібито якісь сумніви відносно можливости і корисности Вашої праці з Всеукраїнською Церковною Радою. Святий Владико, ми знаємо, що вороги українського церковно-визвольного руху, з метою знищити його, або, принаймні, загальмувати на деякий час, не ганьбують задля цього такими засобами, як поширення всяких неправдивих чуток про український церковно-визвольний рух і наклепів на українських церковних діячів. Всі ті балачки, що розводив перед Вами Московський патріарх, що українці бажають принизити єпископський сан, що вони хочуть зробити з нього «машинку», що механічно передає благодать – є лише безглузді наклепи безглуздих патріарших слуг і політиканів.
Зробивши з божої церкви повалену [мабуть, поваплену – М. Ж.] домовину, повну всякої нечисті, ці ставленники царсько-распутинського режиму, що можуть лише гнутись і плазувати, бояться церкви, яка їх не знає і г олосу їх не чує. Вони можуть лише ходити попереду покійників, а щоб йти попереду живих людей – у них нема ні здібностей, ні хисту, ні відваги.
Любий владико, невже і Ви боїтесь народу, невже ж і Ви не певні в тому, що стерно церковно-релігінного життя буде не у Ваших твердих і рішучих, і досвідчених руках, а в чиїхся инших. Цього не може бути. Вірте, дорогий Владико, що українська православна автокефальна церква, яку репрезентує Всеукраїнська Православна Церковна Рада, знає, як треба шанувати і слухати своїх архипастирів – обранців. Не може бути сумнівів, що вона йтиме за тими, кого вона обрала.
Вам, Всечесний Владико, добре відомо увесь склад єпископату бувшої російської церкви на Вкраїні. Чи багато знайдеться серед них таких людей, які б допомогли українській людності оновити церковно-релігійне життя, збудувати нову Христову церкву. Нема на Україні таких єпископів, окрім архиєпископа Парфенія, що керує Полтавською єпархією. Архієпископ Парфеній увусь час ставляється прихильно до українського церковно-визвольного руху. В серпні 1920 р. він благословив на працю Всеукраїнську Православну Церковну Раду і взяв під свій догляд ті парафії, які відкинули від себе київські єпископи. І от тепер Українська православна автокефальна церква покладає на Вас, любий Владико, і на всечесного Парфенія щиру надію, що Ви вдвох поруч поведете її до нового, творчого, світлого і спокійного церковного життя.
В засіданні Церковного собору Київщини і Всеукраїнської Православної Церковної Ради, що відбулася 24 травня 1921 р. в Софійському соборі, Всечесного Парфенія одноголосно обрано митрополитом Київським і архієпископом Всеукраїнським, а Вас, дорогий Владико, також одноголосно обрано його заступником. Церковна Рада щаслива повідомити Вас про це, уклінно прохає Вас, божих святителів, не погордувати цим обранням, зглянутись на людські сльози, простягнути свої святі руки благ ословити і пригорнути до себе сироту – Українську православну автокефальну церкву.
Український церковний лан неосяжний. Розташуватись для церковної праці є де. Для ініціативи простори необмежені. Ідіть же, святі отці, керуйте нами, допоможіть нам утворити на землі царство Боже і через нього досягти Царства Небесного.
Дорогий Владико, Ви знаєте, що українська православна людність вміє цінувати і шанувати працю своїх діячів. Ця людність забезпечить і Ваше життя всім необхідним так, як того вимагає Ваше здоров’я і доля Ваша історична і корисна для культурного розвитку всього світу праця. Почуйте ж, любий Владико, голос нашого благання і прийміть наше обрання, і негайно вирушайте до Києва, до своєї нової пастви. Тут, в Києві спільною працею всіх творчих сил Української церкви – Ви, всечесний Парфеній і Всеукраїнська Православна Церковна Рада знайдете такі певні шляхи до дійсного оновлення нашого церковно-релігійного життя і зазначите для всіх керівників певні межі діяльності. Гадаємо, що Господь Бог допоможе нам організувати працю таким ладом, який задовольнить і Вас, і Всечесного Парфенія, і всю нашу людність.
Залишіть, дорогий Владико, всякі хитання й сумніви. Дайте в цей історичний [мо]мент свойому народові все, що Ви можете дати. Впишіть і своє імення на славні сторінки історії відбудови життя Української православної церкви. Молимо Господа Бога, щоб він нахилив Ваше серце до голосу благання нашого і щоб сподобив Вас в найближчому часі спільно з нами молитись перед Святим його престолом на рідній мові і співати йому хвальні пісні.
Голова ради Мороз
Тов. голови: Липківський, Вовкушевський
Члени: Пивоварів, Соколовський
Секретар Ів. Тарасенко
Ф. 3984. – Оп. І. – Спр. 103. – Арк. 5 – 7 зв. Неправлена копія, машинопис, згасаючий текст
Примітки
Подається за виданням: Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ. – Київ-Львів, 1999 р., с. 465 – 467.