1. Канони Української Православної Церкви
затверджені на Всеукраїнському Православному Церковному Соборі в м. Київ 14 – 30 жовтня 1921 р.
[Цей документ опубліковано ВПЦР як розділ у брошурі “Діяння Всеукраїнського Правослвного Церковного Собору в м. Кнєві 14/30 жовтня 1921 р.” (К.: Вид. ВПЦР, 1921. – С. 3 – 37).]
І. Православна віра, канони і Всеукраїнський Православний Церковний Собор у м. Києві, 14 (1) жовтня 1921 року
[Всеукраїнський Православний Церковний Собор ухвалив:]
1. Шануючи в житті Христової церкви все те, що було в минулому дійсн[им] виявленням заповітів Христа і творчості Святого Духа в немочах людей, УХВАЛЮЄМО: непохитно тримати православну християнську віру, стверджену на 7-ми Всесвітніх соборах, що її прийняли наші предки за св. Володимира.
2. Визнаючи правила церковного ладу й урядування, що утворені Всесвітніми Соборами, і ухвалені цими Соборами до вжитку правила місцевих соборів і святих отців, що утворили їх благодаттю Святого Духа, за найбільш доцільні для свого часу і єдино можливі в той час засоби порядкування церковн[им] життя[м], вважаємо, що ті ж вимоги життя Церкви можуть, під керуванням Святого Духа ж і виключати їх з[о] вжитку.
Тому не задля скасування або змінения старих канонів, а піклуючись про спасіння й поступ людей до кращого (правило 126 [1] 1-го Всел(енського) Соб[ору]) ухвалюємо:
1) що єпископсько-самодержавний устрій Церкви, що утворився під впливом обставин історичних і державно-монархічного ладу тих часів, яким пройняті старі канони, надалі не може залиш[а]тнсь і повинен бути змінений устрієм церковно-соборноправним, відповідно духові православної Христової віри:
2) що Собори з одних єпископів, як це було досі і є, не відповідають істинному духові православної Христової віри, не дають змоги Церкві жити повним життям, і їх необхідно надалі [за]мінити Соборами з представників від усієї православної української людности;
3) вважаючи, що Собори з представників усієї української людности не є порушення церковних канонів, а тільки органічний розвиток їх, ми представники української православної церковної людності, скликані Всеукраїнською Православною Церковною Радою, визнаємо себе канонічним місцевим Собором Української Православної Церкви, а тому і найвищим її органом, через який лунає голос Української Церкви благодаттю Святого Духа.
II. Взаємовідносини межи Українською Церквою і другими церквами
Визнаючи за Українською Православною Церквою і історичне, і каноничне і моральне право на життя, незалежне в своєму урядуванні і окремішностях від [инших] автокефальн[их] Церк[ов] і остаючись цілком на грунті православного розуміння Христової віри, Всеукраїнський Православний Церковнії Собор ухвалив:
1. Християнство є релігія безмежного удосконалювання духу людського в неося[жно]му прагненні його сполучитися з своїм одвічним першоджерелом – Духом Божественним. Християнство вимагає від всієї Церкви в цілому і її окремих частин в невпинному й безмежному поступові удосконалювання [виявлень] вільної духовної [тв]орчости, через це християнство вимагає цілковито незалежности одного церковного організму від другого, бо вільна творчісті взагалі, духовна зосібна, може тільки виявлятися в сполученні впливів [місцевих] одмін культури, історії, народности.
2. Всесвітня православна Христова апостольська соборна Церква об’єднує окремі автокефальні Церкви.
Автокефальні Церкви народів і країн вільно єднаються у всесвітню єдину апостольську православну Христову Церкву.
3. Церква – громади або парафії, в яких окремі вірні [об’є]днуються між собою без примусу, вільно, вірою, любовію, надією християнською, в свою чергу вільно з’єднуються в Церкви окремих народів: грецьку, болгарську, сербську, арабську, грузинську, чеську, московську, українську та ин.
4. Органом всесвітнього міжцерковного об’єднання повинен бути орган вибраних представників всіх автокефальних Церков.
5. Ніякого підлягання Церкви окремого народу Церкві другого народу бути не повинно.
6. Хто домагається провадження або заведення [підлягання] Церкви одного народу церкві другого народу, той є супротивник Христової братерської Церкви і повинен бути виключений з Церкви.
7. Ні одверте підбиття примусом однієї церкви під владу другої, ні прикрите – в формі автономії – не може бути допущене у Всесвітній Церкві.
8. Українська православна Христова Церква від часу свого заснування, в добу будування, з X ст., була у вільних дочірніх стосунках з грецькою Церквою. Коли час зросту минув, українська Церква на ділі стала автокефальною.
9. Насильницьке примусове підбиття з XVII ст. Московськими патріярхами з їх єпископатом по наказах і силою [московських царів і бояр Української Церкви під владу московського панства], є противне християнству. Не Собором Української Церкви, а насильством панства й царства Московського позбавлено було волі Українську Церкву.
Акт 1687 року [2] піддання української Церкви під зверхність Московського патріархату, що дало такі сумні, але безперечні доведення, як один церковний організм може скасувати, цілком знищити дух вільної творчості другого церковного організму, що суперечить самій природі християнства; акт по суті, в історичному освітленні, антиканонічний – визнати аморальним, недійсним.
Факт перебування української Церкви в підлеглості Московському патріархату визнати насильством, яке мусить обурювати кожного дійсного християнина; ні з якими наслідками цього факту не лічитись. Українська Церква, закуплена московським царатом через посередництво магометанина, турецького візира, для Московського патріархату, після знесення влади панів і царів стає в дійсності автокефальною, вільною від підлеглості церковному московському панству на чолі з патріархом.
За визнання тієї автокефальности Українська Церква підіймає голос до сумління всієї Церкви Всесвітньої і певна, що Всесвітня Церква не відмовить у такому визнанні [бо патріярх Костянтинопільський сам своєю волею відрікся прав на українську Церкву, переуступивиш її московському патріярху] [Тут і далі перекреслені фрагменти подаються в квадратних дужках курсивом. – Ред.]
10. Собор Московський 1917 р. і Київський гетьманський [Всеукраїнський Церк[овний] Собор] 1918 р. [3], що скликались під гнітом пануючих верст, не піднялись до Христових заповітів: дбали про зміцнення панування над Церквою єпископату, органу, що затримав частки царсько-панської влади; не зняли з української Церкви кайданів підлягання московському патріархові, силою заведеного царсько-панською владою; продовжили соціальний гніт у Церкві України і примусову, заведену панами і царями, русифікацію. Через це постанови Собору Московського 1917 р. і Київського гетьманського 1918 р. недійсні для української Церкви.
[Далі нумерацію пунктів порушено, оскільки під час редагування машинопису нумерацію закремлено, іноді по декілька раз. – Ред.]
[11.] На цій підставі не визнавати правомочними для Української автокефальної Церкви ті церковні інституції на Україні, що їх утворив згаданий церковний Собор 1918 р., по згоді з московським патріархом, а саме «Священий собор єпископів», «Український Синод» «Переводчеський комітет» та ин.
[12.] Українська православна Церква, яку примусово і супротиканонічно московська царська влада позбавила автокефалії, яка морально і канонічно завжди залишалась автокефальною, а ухвалою В[сеукраїнської] П[равославної] Ц[ерковної] Р[ади] від 5-го травня 1920 р. фактично відновила свою автокефалію повністю, є автокефальна, ніякому [духовному] урядові инших православних церков не підлегла і сама порядкує своїм церковним життям за про- відництвом Святого Духа.
[13.] Українська православна Церква, як автокефальна – є вільним членом Всесвітньої соборної апостольської православної християнської Церкви і лишається в непорушному братерському єднанні зо всіма православними церквами.
[14.] Всеукраїнська Православна Церковна Рада, парафіяльні об’єднання і окремі парафії спільними силами повинні йти до збудування всесвітнього православного Христового міжнародного органу (об’єднання всіх автокефальних Церков.
[15.] Уповноважити Всеукр[аїнську] Православну Церк[овну] Раду сповістити про [фактичне відновлення автокефалії української Церкви всі автокефальні православні Церкви.]
[16.] Щороку [14-го] жовтня (на Покрову) святкувати урочистим молебством відродження Української православної автокефальної Церкви по всіх українських парафіях.
III. Внутрішній устрій Української Церкви
1. Церковна влада має своєю основою силу Св[ятого] Духа. Між членами Церкви не може бути ні панування, ні насильства. Основний заповіт Христа, Сина Божого, про устрій Церкви да[но] нам у таких словах: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а старші правлять їми. Але проміж нас не так нехай буде. А хто у вас хоче бути старшим, нехай буде вам слугою, і хто хоче у вас бути першим, нехай буде вам рабом. Як і Син Чоловічеський не на те прийшов, щоб Йому служили, а щоб Самому послужити й оддати душу Свою за спасіння многих». (Мт. [20]: 25-28).
2. Устрій української авгокефальн[ої] православн[ої] Церкви, згідно з духом Христової віри віднині є всенародно-соборноправний: всіма церковними справами порядкує сама Церква через: 1) Всеукраїнський] Православн[ий] Церковний Собор, що збирається періодично в певні терміни з представників української православної людности; 2) Всеукр[аїнську] Православн[у] Церковну Раду з українських єпископів і представників від парафій; 3) Повітові Церковні Зібрання і Повітові Церковні Ради; 4) Волосні Церковні Зібрання и Волосні Церковні Ради; 5) Парафіяльні Церковні Зібрання й Парафіяльні Церковні Ради.
IV. Відновлення української церковної ієрархії
1. Преємст во (наслідування) від Ісуса Христа, Сина Божого, й апостольської Церкви всієї повноти життя Св[ятого] Духа здійснюється Церквою Христовою.
2. Соборна православна українська Церква прийняла всю повноту благодатного життя Св[ятого] Духа через апостольську Церкву. Безпосереднє діяння Св[ятого] Духа у всіх таїнствах у Христовій українській Церкві не може бути обмежено сторонньою зовнішньою владою.
З. [Закреслено: Патріарша єрахія – Ред.] Єпископат, який визнає підлеглість української Церкви Московському патріарху, не є [єпископатом української Церкви.] Церква його не визнає, бо він не є органом української Церкви, а органом визискуючих український [віруючий] народ верств. Ті з єпископів, [що] не визнали автокефалії української Церкви, не з’єдна[лися] з українською Церквою [закреслено: як поставлені неканонично наслідниками царської узурпації над українською Церквою – Ред.], не можуть мати благодатної сили в житті Церкви. Українська Церква не має єпскопів і зараз остаєтся сиротою.
Через те постанови патріаршого єпископату на Україні про кари над священнослужителями української Церкви і про установи церковні вважати недійсними.
4. Українська Церква повинна відбудувати єпископат, знайти дійсних, істинних добрих пастирів, які не панували б над людністю, а служили б Церкві.
5. Всеукраїнський Церковний Собор, творячи волю всієї української Церкви, нині обірає архиєпископа і митрополита Київського і всієї України і 12 єпископів окремих частин України.
6. Здійснюючи волю Оснувателя й Голови Церкви – Иисуса Христа, Сина Божого, Всеукраїнський Церковний Собор священно-соборно в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа висвячує церковним рукоположенням двох обраних на єпископів осіб з священиків.
7. Священний чин хиротонії для відбування єпископату [виконується] згідно з основами чину, прийнятого у всесвітній Церкві.
8. [Надалі] священний чин хиротонії [єпископів] в українській Церкві Христовій виконується за участю двох і більш єпископів по чину всесвітньої східної Церкви.
V. Відносним межи церквою і державою
1. Змішування церковного життя з державним є переступом волі Христа і Його заповітів, порушення підвалин Христової віри.
2. Хто вносить в устрій і життя Церкви частки (елементи) примусу, поневолення класового, державного, національного панування, той повинен бути виключений з Церкви, коли не покається.
3. Хто вживає церковне життя для поневолення соціяльного, національного, політичного, або особистого, той повинен бути виключений з Церкви.
Всі, хто зловживають національним почуттям, використає його для відновлення панування заможних клясів суспільства, повинен бути відлучений від Церкви, коли не покається.
4. Будуючи царство Боже на землі, поширюючи любов і братерство межи людьми, піднімаючи варт ість життя й праці, борючись добром із злом визискування праці й життя. Христова Церква сприяє розвитку творчості добра й правди і в державі, і в громаді, і в житті окремої людини.
VI. Життя парафіяльних Церков
1. Кожна парафіяльна Церква повинна йти до відбудування повноти церковного життя, до відновлення всіх органів життя Церкви перших віків християнства (місцевого єпископату, пресвітерства, дияконату, учительства).
2. Кожна парафіяльна Церква дбає про підготовку кандидатів священства, учительства церковного, читання й співу, посилає по своєму вибору тих, хто викликає надії, для кращого вивчення до тих парафій, де вище стоїть відповідна галузь церковного життя.
3. Кожна церква утворює з своїх членів орган робітників слова для проповідування святої Євангелії; кращі посилаються для вивчення до церквів. де більш розвинен[о] проповідницьк[у] діяльність.
4. Кожна Церква дбає про утворення з своїх членів народнього хору при храмі.
5. Єпископи, священики, проповідники, видатні церковні співці повинні круг себе утворювати з членів парафії братства учнів для передачі їм відповідного дару церковної творчости.
6. Кожна парахвія організує з своїх членів орган церковного суду.
VII. Рідна мова в Церкві
1. В українській православній автокефальній Церкві вживається жива українська мова народу, бо Христос, апостоли і їх заступники проповідували рідними мовами людності, бо тільки рідною мовою можна найкраще молитися, виявляти душу свою Богу.
2. Хто сміється над українською мовою благовістя, той хулу творить на Св[ятого] Духа, що в огненних язиках дав дари мов для благовістя всім народам, той повинен бути виключений з Церкви, поки не покається.
3. Маючи на увазі, що переклади богослужбових книжок на укр[аїнську] мову, які зробила до цього часу В[сеукраїнська] П[равославна] Ц[ерковна] Р[ада] цілком відповідають потребам нашої Церкви, Собор визнає необхідним, щоб ВІсеукраїнська] П[равославна] Ц[ерковна] Р[ада] і надалі провадила свою корисну роботу по перекладу богослужбових книжок, щоб дати змогу українській православній людности завжди і при всяких випадках користуватися в Церкві рідною мовою задля слави Бога й затвердження в народі Христової науки.
VIII. Всеукраїнська Православна Церковна Рада
Собор визнає В[сеукраїнську] П[равославну] Ц[ерковну] Р[аду] вищим керівничнм органом української православної автокефальної і всенародньо- соборноправної Церкви, затверджує і взаконює її в цьому стані для проваджеіпія своєї діяльности згідно з канонами української православної автокефальної Церкви, на славу Божу і на користь всієї [віруючої] людности.
[IX. Всеукраїнський Церковний Собор 1918 р.
Собор ухвалює: 1) не визнавати так званого В.Ц.С. 1918 року представником української Церкви, бо хоч скликаний він був тодішньою В.Ц.Р., але під вимогами тодішньої політичної реакції обернувся в більшостй в збори ворогів української Церкви і виключив з свого складу В.П Ц.Раду, яка його скликала, а також виробив ворожі для української Церкви і шкідливі для її життя постанови, тому вважати цей Собор нікчемним і постанови його не маючими для української Церкви ніякого значіння]. [Другий пункт розділу поставлено вище як п. 11 – Ред.]
[IX.] Манастирі в Українській Церкві
1. Визнаючи історичне значіння монастирів в минулому житті української Церкви, Собор не може не зазначити, що н[ин]і монастирі і по освіті, і по трудовому життю ченців далеко ухилились від свого ідеалу й повинні бути перетворені в напрямку первісних чернечих релігійно-трудових громад, згідно з умовами сучасного загально-церковного життя.
2. Визнаючи допустимим в житті української православної Церкви чернече життя, як прагнення до служіння Богові в стані безшлюбнім, Собор вважає бажаним, щоб чоловічі й жіночі трудові чернечі громади з таких християн, які побажають перейти в церковних відправах на українську мову і приєднат[и]ся до української автокефальної Церкви, входили, як окремі брацтва, в склад тих парахвій або парахвіяльпих об’єднань, в межах яких вони перебувають, а чернечі [українські] трудові громади м. Києва і других міс[ць], що мають всеукраїнське значіння, об’єднувались під безпосереднім духовним доглядом В[сеукраїнської] П[равославної] Ц[ерковної] Ради.
3. Замісць старого грецького чернечого устав[у], що вже втратив своє життьове значення, в новій Українській Церкві бажано, щоб новий устав було пристосовано до загального житі я в напрямку освітньо-релігійного і трудового [удосконалення] на користь і піднесення загально-церковного життя.
[X.] Удосконалення богослужіння
в Українській Церкві
1. Визнаючи за необхідне грунтовний перегляд уставів сучасних Божих служб і обрядів, доручити Всеукраїнській Православній Церковній Раді підготувати про це докладний матеріал до майбутнього Собору.
2. Визнати принципово важливим і бажаним [вживати] з дозволу В[сеукраїнської] П[равославної] Ц[ерковної] Ради на церковних відправах нових творів, як натхнених виявлень живої церковно-релігійної творчости, що до цього часу була скована старим церковним устрієм.
3. Всі виконавці Божих служб в храмах українських парафій [повинні] дба[ти] про те, щоб виконувати їх якнайкраще, щоб читання й співи були виразні і зрозуміл[е] було кожне слово молитви.
4. [На службах Божих поминати Україну так: «Боголюбиву і Богом бережену Україну, уряд і всю людність її». Українську Церкву поминати так: «Святу православну українську Церкву і всечесного отця нашого архиєпископа Васи ля, митрополита київського і всієї України, і всечесного отця нашого (іім’я), єпископа…»]
5. В першу неділю Великого посту, замісць молебню з проголошенням анафеми, [виконувати] урочист[ого молебню] за [з’єднання всіх Церков].
[XI.] Організація Української Церкви і церковного урядування
1. Загальні підвалини
1. Українська православна автокефальна Церква є вільне братерське об’єднання віруючої людності, яка бажає утворювати своє земне життя для досягнення царства Божого на грунті правдивого і непорушного розуміння св. Євангелія Господа нашого Інсуса Христа, заповітів св. апостолів і догматів і канонів святої православної соборної і апостольської Церкви.
2. Правомочними членами Української православної автокефальної Церкви має право бути православна віруюча людність обох полів, віком від 18 років, яка визнає автокефалію української Церкви, всенародньо-соборноправннй устрій її, відокремлення Церкви від держави і вживання при церковних відправах і требах живої української мови, українських церковних співів, звичаїв [і] обрядів.
3. Для спільног о задоволення [своїх] релігійних потреб члени української православної автокефальної Церкви єднаються в українські православні парафії, які є складовими частинами української церкви, яко Всеукраїнської Спілки Православних Парафій.
4. Про свою належність до української православної автокефальної Церкви кожна парафія на загальному парафіяльному зібранні постановляє більшістю голосів правомочних парафіян приговора і надсилає через Волосні та Повітові Церковні Ради до Всеукраїнської Православної Церковної Ради в двох примірниках, котра одного примірника залишає в своїй канцелярії, а другого з написом, що парафія належить до української православної автокефальної Церкви, повертає парафіяльній раді.
5. З метою найдоцільнішого і найкращого задоволення таких релігійних потреб, які вимагають спільної праці декількох парафій гуртується в Волосні та Повітові церковні об’єднання.
Примітка: 1) Декілька парафій цивільно-адміністратнвних волостей можуть об’єднуватись в одно волосне церковне об’єднання (волосну Церкву).
2) Декілька парафій одного міста можуть об’єднуватись в міське церковне об’єднання (загально-міську Церкву).
3) Декілька повітових церковних об’єднань також можуть об’єднуватись в одно кількапові гове об’єднання (єпархію).
6. Українські парафіяльні Церкви і їх об’єднання, перебуваючи цілком автономними в межах визначеної їм діяльності, разом з тим уявляють з себе складові частини цілого – української православної автокефальної всенародно- соборноправної живої Христової Церкви і дбають про життя й інтереси всієї Церкви, а тому мусять вважати своїм обов’язком виконувати розпорядженняй допомагати [за совість] в праці ти[м] орган[ам] керівництва Української Церкви, з якими вони орг анізаційно з’єднані, а також мусять повсякчасно і при всяких обставинах високо тримати перед людністю святе імення Україїгської Церкви й авторитет всіх органів керівництва церковного.
7. Українські парахвії і їх об’єднання користуються парахвіяльними храмами і богослужбовими речами – або тими, які будуть передані парафії в користування органами цивільної влади, або тими, які вони придбают ь на власні кошти і власними засобами, на підставі існуючих законів.
8. Ті ухвали керівних і розпорядчих органів українських парафій і їх об’єднань, які мають принципове значіння для життя від[п]ов[ід]них парахвіяльних об’єднаннів, або всієї української Церкви, до переведення їх в життя подаються на ухвалу і затвердження Повітової Церковної Ради, або Всеукраїнської Православної Церковної Ради – по належности.
9. Всі члени парафій і їх об’єднаннів користуються рівним правом в порядкуванні справами своєї організації.
10. Порядкування життям парафій і їх об’єднань провадиться на підставі загально-церковних канонів, а також братських статутів, регламентів і [наказ]ів Всеукраїнської Православної Церковної Ради, в межах існуючих державних законів.
2. Священнослужителі української
православної автокефальної Церкви
11. Священнослужителями української правосл[авної] автокефальн[ої] Церкви вважаються єпископи, священики і диякони.
12. Українські священнослужителі, які відповідають всім вимогам догматів і канонів православної Церкви і вимогам цих канонів (Розділ XI, 2) і мають належну шкільну або позашкільну освіту і по своїй бездоганній попередній діяльності заслуговують бути пастирями церкви, право на служіння в церкві набувають шляхом: а) обрання їх відповідними церковно-релігійними організаціями і потім б) церковного висвячення, в якому беруть участь члени церкви вкупі з єпископом.
13. Українські церковно-релігійні організації обирають собі єпископів і вищих священнослужителів, не зазначаючи терміну, на який обрано. Звільнення єпископів і членів причету від служіння Церкві без їхньої згоди можливе лише після вироку церковного суду. Справи про звільнення єпископів передаються в суд за згодою Всеукраїнської Православної Церковної Ради, а настоятелів парафіяльних храмів і инших священиків, дияконів та дяків – за згодою Повітової Церковної Ради.
14. Висвячення [в] сан українських священнослужителів виконується на місці їхнього парафіяльного служіння [після того, як кандидатуру буде ухвалено Всеукраїнською Православною Церковною Радою або належною повітовою церковною радою]. В тому разі, коли на служіння Церкві обрано особу, яка вже має сан священнослужителя вона [після затвердження виборчого переведення Всеукраїнською] П[равославною] Ц[ерковною Радою], або належною Повітовою Церковною Радою, одержує від єпископа благословенство на працю, по можливості в самій парафії при першій відправі.
15. Єпископи укр[аїнської] правосл[авної] автокефальн[ої] всенародно- соборноправної Церкви, з волі Божої, через церковне обрання й висвячення є носителі Божої благодаті й духовні провідники Церкви, і тому мусять бути зразком чесноти і морально-духовної краси.
16. Походження і шлюбний стан не може бути перешкодою до набуття всіх ступенів духовного сану, до єпископського включно, особам, гідним того як з морального, так і з освітнього боку. На служіння єпископське можна обірати осіб від 30 років, а на служіння священницьке і дияконське від 21 року.
Примітка: У виключних випадках, за згодою Всеукраїнської Православної Церковної Ради, на єпископське служіння може бути обрано особу й молодшого віку, але не менш 25 років.
17. В справі набуття єпископського сану ченці не повинні мати ніяких привілеїв.
18. В справі одруження і розриву шлюбів священослужителі української Церкви підлягають загальним законам.
19. Засвоєну православному духівництву одіж українські священнослужителі повинні вдягати під час відправи Божої служби і треб. В позаслужбовий час вони мають право носити цивільну одіж. Волосся вони можуть носити по бажанню.
20. Українські священнослужителі одержують утримання по згоді з парафіянами, відповідно місцевим умовам.
21. Священнослужителі Української православної Церкви мають право приймати зовнішні церковні ознаки пошани з постанови парахвій, або їх об’єднаннів і за згодою Всеукраїнської] Правосл[авної] Церковн[ої] Ради.
3. Об’єднання членів Української Церкви
а) Парафіяльні Церкви (парахвії)
22. Парафіяльні об’єднання членів укр[аїнської] Церкви утворюються з окремих членів і дбають про задоволення релігійних потреб своїх членів і піднесення їх духовно-морального розвитку і християнської культури. Зокрема вони:
1) допомагають своїм членам організуватись в гуртки, як, наприклад, братства, по стародавньому українському звичаю, які сприяли б поширенню між парафіянами звички до побожно-християнського громадського життя;
2) Улаштовують лекції й реферати, розмови на релігійні теми, а також духовні концерти;
3) піклуються про забезпечення парафій Божими храмами і про благоліпне впорядкування і вбрання Божих храмів;
4) п[і]клуються, щоб відправи Божих служб в храмах і виконання було богонатхненні, і щоб церковне проповідництво [було] дійсно богонавчаючим і пробувало на належній височині;
5) постачають кошти, необхідні для утримання свого Божого храму і храмового причету, а також на загальноцерковні видатки;
6) вступають в духовне об’єднання з иншими українськими православними парафіями;
7) Вступають в дозволені державними законами спілки з іншими українськими парафіями.
23. Членами українських православних парафій можуть бути особи обох полів, віком від 18 років, які відповідають всім вимогам канонів укр[аїнської] прав[ославної] автокеф[альної] Церкви. [Роз. XI, § 2].
24. Українська парафія вважається заснованою, коли в ній згуртуються не менш як 20 членів.
б) Волосні церковні об’єднання
25. Волосні церковні об’єднання утворюються з відому Повітової Церковної Ради і по затвердженню Всеукр[аїнської] Правосл[авної] Церк[овної] Ради. До складу волосних церковних об’єднаннів входять парахвії, на підставі ухвал парахвіяльних зборів.
26. Волосні церковні об’єднання, піклуючись взагалі про побожно-братерське релігійно-церковне життя парафіяльних Церков, що належать до об’єднання, звертають особливу увагу на заснування в парахвіях церковно- релігійних братств і гуртків по старовиному українському зразку, які сприяли б поширенню межи членами Церкви звички до побожно-християнського громадського життя, зокрема ж дбають:
1) щоб храми і всі речі в них були в чистоті й порядку;
2) допомагають засновувати в парафіяльних церквах катехізаторські школи для членів Церкви, віком від 18 років, для навчання їх слову Божому;
3) улаштовують урочисті відправи, а також читання, лекції, розмови на церковно-релігійні теми і з відому належної цивільної влади церковні процесії й прощі;
4) допомагають улаштовувати для членів причету парафіяльних церквів курси по теорії і практиці церковних відправ і виконання треб на живій українській мові;
5) допомагають парафіям набувати богослужбові книжки, а також необхідні при церковних відправах богослужбові речі;
6) вживають заходів до полагодження непорозуміннів в церковному житті межи членами причетів та парафіянами;
7) дбають про постачання коштів та матеріальних засобів на церковні потреби Української Церкви;
8) виконують в межах свого району розпорядження й доручення вищих органів керівництва Української Церкви.
27. Волосне церковне об’єднання вважається існуючим, коли в ньому згуртується не менш, як три парафії, і коли статут його буде стверджений для подачі на регістрування повітовою церковною радою.
в) Повітові (єпархіяльні) церковні об’єднання
28. Повітові, або єпархіяльні церковні об’єднання утворюються з відому і затвердження Все[української] Правосл[авної] Церк[овної] Ради. В повітові церковні об’єднання входять цілком всі волосні і міські церковні об’єднання парахвій повіту на підставі ухвал волосних церковних зібраннів, а також і окремі парахвії (в тих випадках, коли вони через зовнішні обставини, від них незалежні, не входять до складу волосних церковних об’єднаннів). на підставі ухвал парахвіяльної о зібрання.
29. Повітові церковні об’єднання мають загальний догляд і керівництво церковно-релігійним життям в церковних об’єднаннях повіту, зокрема ж:
1) допомагають відкриттю вищих і середніх богословських і проповідницьких шкіл для підготовки членів причету і працьовників слова, віком від 18 років, до українських парахвій;
2) ведуть реєстри осіб, що заслуговують обрання на священнослужіння Церкви;
3) організовують постачання церковно-релігійним об’єднанням богослужбових книг [і книг релігійного змісту], а також речей, необхідних для виконання богослужбових відправ і треб;
4) дбають про братерське полагодження непорозумінь межи окремими членами Церкви і церковними об’єднаннями на церковно-релігійнім грунті через Повітовий Церковний Суд і иншими шляхами;
5) складають проекти та пляни будови і оздоблення нових і відновлення старих Божих храмів і подають парафіям і їх об’єднанням необхідну в цій справі технічну допомогу;
6) обирають собі єпископів;
7) [дбають про постачання коштів та матеріальних засобів на потреби Української Церкви];
8) скликають повітові з’їзди та наради в справах церковно-релігійного життя.
30. Для заснування повітового церковног о об’єднання необхідно, щоб в ньому згуртувалось не менш трьох волосних об’єднаннів.
4. Органи керівництва в Українській Церкві
31. Органами керівництва української] правосл[авної] автокефальн[ої] Церкви є:
1) Всеукраїнський Православний Церковний Собор, Всеукраїнська Православна Церковна Рада і її виконавчий орган – Мала Рада. (Всецерада).
2) Повітові Церковні Зібрання й Повітові Церковні Ради.
3) Волосні Церковні Зібрання й Волосні Церковні Ради.
4) Парахвіяльні Церковні Зібрання й Парахвіяльні Церковні Ради.
а) Всеукраїнський Православний Церковний Собор
32. Всеукраїнський Православний Церковний Собор скликає Всеукраїнська Православна Церковна Рада через кожні п’ять років 1/14 жовтня, на свято Покрови, в складі:
1) єпископів укр[аїнської] правосл[авної] автокеф[альної] Церкви;
2) всіх членів Всеукраїнської Правосл[авної] Церковн[ої] Ради;
і 3) виборних від парахвій, [обраних] на повітових і міських передсоборних зібраннях представників українських парафій;
4) делегатів від українських церковних братств
і 5) церковно-громадських діячів та инших осіб, участь котрих в праці Собору вважа[тиметь]ся [корисною], по запрошенню Всеукр[аїнської] Правосл[авпої] Церк[овної] Ради.
Інструкцію по скликанню Всеукраїнського Православного Церковного Собору кожний раз складають й ухвалюють Великі Збори Всеукраїнської Православної Церковної Ради.
Примітка: В разі потреби Всеукраїнська Православна Церковна Рада може скликати надзвичайний Всеукраїнський Православний Церковний Собор і в инш[ий] призначен[ий] нею термін.
33. Всеукраїнському Православному Церковному Собору належить вища церковна, законодавча, керівнича, судова і доглядча влада в українській Церкві.
34. Питання, які мають бути обговорені й вирішені на Всеукр[аїнському] П[равославному] Ц[ерковному] Соборі, розроблює і підготовляє Всеукраїнська Православна Церковна Рада. Церковний Собор має право обговорювати й вирішувати й ті питання [церковного життя], які порушать на Соборі його члени. В таких випадках необхідні матеріали й пояснення подає Собору Мала Рада.
б) Митрополит Київський і всієї України
35. Митрополита Київського і всієї України обірає Всеукраїнський Православний Церковний Собор для духовного керівницт ва Церквою й порядкування церковним життям.
Примітка: Всеукраїнський Православний Церковний Собор може уповноважити на обрання митрополита Київського і всієї України Всеукраїнську Православну Церковну Раду.
36. Митрополит Київський і всієї України здійснює духовне керовництво Церквою і порядкує церковним життям, беручи відповідну участь в праці Всеукраїнської Православної Церковної Ради, яко її почесний Голова і перший порадник.
37. Митрополит Київський і всієї України, яко представник Всеукраїнської Православної Церковної Ради, має право персонально одвідувати парахвії української Церкви і слідкувати, щоб життя в них провадилось в потрібному напрямку, щоб життя в них провадилося в побожному напрямку, щоб святі храми і всі богослужбові речі були в належній чистоті й порядкові.
в) Всеукраїнська Православна Церковна Рада
38. Всеукраїнська Православна Церковна Рада є найвищий керівничий орган укр[аїнської] правосл[авної] автокеф[альної] Церкви. Керівництво Українською Церквою Всеукраїнська Православна Церковна Рада провадить через Великі й Малі збори Всеукраїнської Православної Церковної Ради.
39. До обсягу діяльності Всеукраїнської Православної Церковної Ради належить взагалі головне керівництво і порядкування життям Української Церкви, а також в межисоборний час – церковне законодавство, церковний суд, догляд за життям Церкви і зокрема:
1) вона скликає церковні собори а також з’їзди й наради по справах церковно-релігійного життя;
2) затверджує вибори повітових [єпархіяльних] Церковних Рад і затверджує такі ухвали місцевих зібраннів і органів керівництва церковними справами, які мають принципове значення для життя всієї української Церкви;
3) Ухвалює й затверджує кандидатури осіб, котрих оберуть на єпископське служіння Церкві місцеві церковно-релігійні організації;
4) визначає територію єпископських округ і призначає місце постійного перебування єпископів;
5) допомагає відкриттю вищих духовних шкіл і курсів для членів причету до українських парахвій, в які можуть прийматись особи віком від 18 років;
6) допомагає відкриттю вищих проповідницьких шкіл і курсів для осіб віком від 18 років;
7) дбає про переклад Святого Письма і богослужбових і инших релігійного змісту книжок на укр[аїнську] мову;
8) ухвалює переклад святого письма і богослужбових книжок і оригінальні церковні твори до вжитку в храмах українських парахвій і при виконанні треб;
9) постачає для українських парафій бог ослужбові і инші реліг ійного змісту книжки, ноти українських і инших церковних співів;
10) допомагає українським церковним організаціям в справі набуття необхідних церковно-богослужбових речей [вина, свічок, священнослужительського одягу і т. и.];
11) улаштовує лекції, реферати-розмови на церковно-релігійні, церковно-історнчні й церковно-мистецькі теми;
12) організовує для членів Української Церкви подорожі до видатних святих і церковно-історичних місць.
Примітка: Зміни в канонах устрою й організації Української православної автокефальної Церкви, що ухвалив Всеукраїнський Православний Церковний Собор, Всеукраїнська Православна Церковна Рада може робити лише в вилключних випадках з тим, щоб ці зміни було внесено на затвердження найближчого Всеукраїнського Православного Церковного Собору.
40. В[сеукраїнська] П[равославна] Ц[ерковна] Р[ада] виконує постанови Всеукраїнського] Правосла[вного] Церковн[ого] Собору. Про свою діяльність В[сеукраїнська] П[равославна] Ц[ерковна] Р[ада] подає належні звіти Всеукр[аїнському] Церковн[ому] Собору і, крім того, також однорічні звіти робляться на Великих Зборах членів Всеукраїнської Православної Церковної Ради.
41. Членами Всеукраїнської Православної Церковної Ради вважаються:
1) Митрополит Київський і всієї України;
2) єпископи української Церкви;
3) особи, [яких] об[еруть] н[а] членів Ради [терміном] на [три] рок[и]:
[а)] парафії – фундатори Всеукраїнської спілки православних парафій, а саме: Старо-Київська при соборі св. Сохвії, Подільська при церкві Андрія Первозванного, Печерська при соборі св[ятого] Миколая, Либедська при церкві пророка Іллі – по 10 членів від кожної,
[б)] міські парахвіяльні зібрання міста Києва від решти його парафій – 9 делегатів, [і] міст: Харкова, Катеринослава, Херсону, Житомира, Чернігова, Полтави, Одеси, Миколаїва, Вінниці, Кам’янця-Подільського і инших губерніяльних – по 3 делегати
і [в] Повітові церковні зібрання – в кількості 3-х делегатів від кожного повіту, з них одного з священнослужителів і двох з мирян.
Примітка: [1) Щороку одна третина виборних членів В[сеукраїнської] П[равославної] Ц[ерковної] Р[ади] по черзі вибуває з її складу і обрання (перші два роки по жеребку).]
2) Всеукр[аїнська] Правосл[авна] Церк[овна] Рада в виключних випадках, по ухвалі 2/3 присутніх на засіданні Ради членів, має право кооптувати до свого складу, [терміном на один рік], осіб, участи яких вимагають інтереси життя української Церкви.
3) Єпископи української] Церкви, крім обраних на членів на загальних підставах беруть участь у Великих Зборах Всеукр[аїнскої] Православн[ої] Церковної Ради по черзі, яку встановлюють Великі Збори.
42. Виборчі переведення на членів Всеукр[аїнської] Правосл[авної] Церк[овної] Ради затверджує [Мала Церковна Рада] [закреслено: Великі Покровські Збори членів Ради. – ред.].
43. Почесним головою Всеукр[аїнської] Правосл[авної] Церк[овної] Ради вважається митрополит Київський і всієї України. Для головування на засіданнях Ради в відсутности митрополита і в його присутності – з благословення митрополита на Покровських Зборах Рада обірає, терміном на один рік голову Ради [і] двох товаришів, для завідування г рошовими і господарчими справами – скарбника, а для складання протоколів засіданнів Ради і підготовки справ для засідання Ради – секретаря.
44. Великі Збори членів Всеукр[аїнської] Правосл[авної] Церковн[ої] Ради відбуваються двічі на рік: 9/22 травня (на Миколи) і 1/14 жовтня (на Покрову). Покровські збори Всеукр[аїнської] П[равославної] Ц[ерковної] Р[ади] вважаються роковими зборами.
45. Великі Збори Всеукраїнської Православної Церковної Ради вважаються дійсними, як на них прибуде не менш однієї третини всіх членів Ради. Якщо в призначений день і годину на Великі Збори Церковної Ради не прибудуть члени в необхідній для законного кворуму кількості, то в такому разі початок засідання переноситься на 12 годин третього [п]ісля цього дня, в якому разі Великі Збори Всеукраїнської] Правосл[авної] Церковн[ої] Ради розпочинаються і вважаються дійсними при всякій кількості прибувших членів.
46. Для провадження біжучої праці по керівництву українською Церквою, а також для виконання постанов Всеукраїнського Православного Собору і Великих Зборів Всеукр[аїнської] Правосл[авної] Церковної Ради, на Покровських зборах Всеукраїнська] Правосл[авна] Церковна Рада обірає Малу Раду (терміном на один рік) в складі членів, кількість яких ухвалять Покровські Збори.
Примітка: Розподіл праці межи членами Малої Ради робить сама Рада.
47. Засідання Малої Ради бувають чергові, які збираються щомісячно в призначений Малою Радою термін для вирішення справ і питаннів більш важливого значення і звичайні – для вирішення біжучих питаннів.
48. На чергових щомісячних засіданнях Малої Ради мають право голосу, крім членів Малої Ради, всі члени Всеукр[аїнської] Правосл[авної] Церковн[ої] Ради, які в той час перебувають у Києві.
Примітка: Про те, які справи вирішують Великі Збори членів Всеукр[аїнської] Правосл[авної] Церковн[ої] Ради, а які – Мала Рада, а також про порядок вирішення справ і т. и. зазначається в наказі Всеукр[аїнської] Правосл[авної] Церковн[ої] Ради, котрий ухвалюють Великі Покровські збори членів Всеукраїнської] П[равославної] Ц[ерковної] Ради.
49. Митрополит Київський і всієї України, голова В[сеукраїнської] П[равославної] Ц[ерковної] Р[ади], його товариші, скарбник і секретар [належать до складу] членів Малої Ради. Митрополит Київський і всієї України вважається почесним головою Малої Ради, а голова Всеукр[аїнської] Правосл[авної] Церковн[ої] Ради, його товариш, скарбник і писар складають президію Малої Церковної Ради.
50. При Всеукр[аїнській] Правосл[авній] Церковн[ій] Раді існує Вищий Церковний Суд в складі шести членів, крім Голови, котрих обирає Всеукр[аїнська] П[равославна] Ц[ерковна] Р[ада] на однорічний термін, з них половину з священнослужителів, а половину з мирян. Головою Вищого Церковного Суду вважається митрополит Київський і всієї України. Обсяг діяльности суду і порядок провадження праці встановлюється регламентами і наказами Всеукр[аїнської] Правосл[авної] Церковн[ої] Ради.
Примітка: Коли в Вищому Церковному Суді будуть розглядатись скарги на митрополита Київського і всієї України, він не бере участи в цьому засіданні, а головує один з єпископів, по обранню Суду.
51. Вироки Вищого Церковного Суду має право касувати лише Всеукр[аїнський] Правосл[авний] Церковн[ий] Собор, а в межисоборний термін – Великі Збори Всеукраїнськ[ої] Правосл[авної] Церковн[ої] Ради.
52. Члени Всеукр[аїнської] Правосл[авної] Церковн[ої] Ради мають право одержувати за участь в засіданнях Ради добову платню в розмірі, який ухвалить пленум Ради. В разі потреби членам Ради можуть бути повернуті видатки по подорожі до Києва і назад для участи в засіданнях Ради, або її комісії, в розмірі, який буде встановлений Церковною Радою.
53. Члени Малої Ради можуть одержувати за свою працю платню в розмірі по ухвалі Великих Зборів В[сеукраїнської] П[равославної] Ц[ерковної] Р[ади].
г) Повітові єпископи
54. Для духовного керівництва й порядкування церковним життям парахвій, що належать до повітових церковних об’єднань, зазначені об’єднання ають право обірати собі єпископів.
55. Повітові єпископи здійснюють духовне керовництво й порядкування церковним життям, згідно з канонами української Церкви, беручи відповідну участь в праці Повітових Церковних Рад, яко їх перші порадники й почесні голови.
56. Повітові єпископи, [яко представники Повітової Церковної Ради], мають право одвідувати всі парафії свого повіту і пильнувати, щоб церковно- релігійне життя в них провадилось в побожно-христіянському напрямку і щоб Божі храми і всі богослужбові речі в храмах перебували в належній чистоті й рядкові.
[Примітка: Обрання повітових єпископів переводиться на повітових церковних зібраннях при обов’язковій присутності на зібранні представника Всеукраїнської Церковної Ради].
д) Повітові (єпархіальні) Церковні Зібрання
57. Повітові Церковні Зібрання вважаються керівничим органом повітового ’єднання парахвій.
58. Повітові Церковні Зібрання складаються з:
1) повітового єпископа і
2) членів по обранню волосних церковних об’єднаннів в кількости п’яти виборних від кожного об’єднання, терміном на [три] роки [закреслено: на один рік. – ред.], з них двох від нів причету і трьох від мирян.
[Примітка: Щороку одна третина членів Повітової Ради вибуває з ладу по черзі обрання. (Перші два роки по жеребку).]
59. Для обговорення й вирішення церковних справ Повітові Зібрання раються не менш двох разів на рік, з них одні збори відбуваються восени приблизно 1/14 вересня (на Семена), які вважаються роковими зборами. Термін ликання другого чергового зібрання призначає Повітова Рада.
е) Повітова церковна рада (Повітцерада)
60. Для безпосереднього керівництва життям повітової Церкви Повітове Зібрання обірає Повітову Церковну Раду, кількість членів якої встановлюють повітові Збори [ – терміном на один рік].
Примітка: Крім Повітової Церковної Ради. Повітове Церковне Зібрання обірає на однорічний термін Повітову Церковно-Ревізійну Комісію і, в разі потреби, і инші церковно-освітні й господарчі комісії.
61. Повітова Церковна Рада є виконавчий церковний орган Повітового Зібрання. Повітова Церковна Рада здійснює постанови й ухвали Церковного Зібрання, керує [духовним] життям церкви й церковним господарством, а також виконує всі доручення вищих церковних органів української Церкви, керуючись цими канонами, регламентами, наказами і розпорядженнями Всеукр[аїнської] П[равославної] Ц[ерковної] Р[ади].
62. Повітове Зібрання обірає Голову Повітової Ради, його заступника та писаря. Розподіл обов’язків межи членами Ради робить сама Повітова Рада.
63. Виборче переведення на членів Повітової Церковної Ради стверджує Всеукр[аїнська] Правосл[авна] Церковна Рада.
64. Члени Повітових Церковних Рад можуть одержувати платню за свою працю в розмірі по ухвалі Повітового Церковного Зібрання.
65. При Повітовій Церквній Раді існує Повітовий Церковний Суд в складі чотирьох членів, не рахуючи голови, яких обірає Повітове Церковне Зібрання терміном на один рік, з них двох з священнослужителів, а двох з мирян.
66. Головою Повітового Суду є повітовий єпископ.
Примітка: Скарги на повітового єпископа розглядає й вирішує Вищий Церковний Суд.
67. На вироки Повітового Суду сторони мають право подавати скарги до Вищого Церковного Суду.
ж) Волосне Церковне Зібрання
68. Волосне Церковне Зібрання складаєтся з: 1) настоятелів храмів парахвій волости, або їх заступників, і виборних від парафій в кількості п’яти душ від кожної парафії, яких обирають парафіяльні зібрання терміном на [три] роки [закреслено: на один рік. – ред.].
[Примітка: Щороку одна третина виборних членів Волосного Церковного Зібрання вибуває зі складу по черзі обрання. (Перші два роки по жеребку)].
69. Виборчі переведення на членів Волосного Церковного Зібрання затверджує само Зібрання.
70. Волосне Церковне Зібрання вважається керівничим органом волосного об’єднання парафій.
71. Справи, які належать до обсягу діяльності волосних церковних об’єднаннів, Волосні Церковні Зібрання вирішують на чергових засіданнях Волосного Зібрання, котрих повинно бути не менш чотирьох на рік, причому одне засідання призначається в серпні і вважається роковим.
з) Волосна Церковна Рада (Волцерада)
72. Для безпосереднього керівництва життям волосної Церкви (об’єднання парафій) Волосне Церковне Зібрання обірає терміном на один рік Волосну Церковну Раду в кількості членів по ухвалі Волосного Церковного Зібрання.
Примітка: Волосне Церковне Зібрання обірає на однорічний термін, рім Волосної Церковної Ради, Волосну Церковно-Ревізійну Комісію і, в разі потреби, інші церковно-освітні й господарчі комісії.
73. Виборчі переведення на членів Волосної Ц[ерковної] Ради затверджує Повітова Церковна Рада.
74. Волосна Церковна Рада є виконавчий орган Волосного Церковного Зібрання, керує життям волосної Церкви та волосним церковним господарством, а також виконує всі доручення й розпорядження органів керовництва Укр[аїнської] Церкви, керуючись цими канонами, регламентами, наказами й порядженнями Всеукраїнської Православної Церковної Ради.
75. Волосне Церковне Зібрання обірає Голову Волосної Церковної Ради, його заступника й писаря. Розподіл обов’язків межи членами робить сама Рада.
76. Члени Волосної Церковної Ради можуть одержувати платню за свою ацю в розмірі по ухвалі Волосного Церковного Зібрання.
і) Парафіяльні Церковні Зібрання
77. Загальні Парафіяльні Церковні Зібрання керують церковним життям церковним господарством парахвій.
78. В Парахвіяльних Зібраннях мають право голосу всі правомочні члени парахвії, котрі вписані в парафіяльні реєстри, [віком від 18 років].
79. Загальні Парафіяльні Церковні Зібрання мають право виключати з свого складу окремих членів за невідповідні членові Церкви вчинки.
80. Вибори членів причету парахвії провадяться на парахвіяльному Зібранні в присутності єпископа або [окремого] представник[а] Повітової Церковної Ради.
81. Кількість членів причету до храму парахвії, а також розмір утримання всановлюють загальні парахвіяльні збори.
82. Крім Парахвіяльної Ради, Парафіяльне Зібрання обірає Ревізійну комісію й інші господарчі ї церковно-освітні комісії.
к) Парафіяльна Церковна Рада
83. Парафіяльні Церковні Ради – виконавчі органи парахвій, керують парачвіяльним церковним життям і церковним господарством і взагалі всіма церковними справами парафій. Вони виконують постанови й ухвали Парахвіяльих Зібраннів і виконують доручення, накази й розпорядження Всеукрзаїнської] Правосл[авної] Церк[овної] Ради, а також Повітової й Волосної Церковної Ради.
84. Парафіяльну Раду обірає Парафіяльне Зібрання в кількості членів, у ухвалить саме Зібрання, терміном на один рік.
85. Голову Парафіяльної Ради, його заступника й писаря також обіраюгь Парахвіяльні Зібрання. Розподіл обов’язків межи членами Парахвіяльної Ради робить сама Парахвіяльна Рада.
86. Вибори переведення на членів Парахвіяльних Рад. на підставі висновків Волосних Церковних Рад. затверджує Повітова Церковна Рада.
5. Кошти й матеріальні засоби Української Церкви
87. Потрібні на утримання Божих храмів, церковних працьовників і організацій кошти й матеріальні засоби українська Церква здобуває шляхом добровільних членських внесків, пожертв і т. п.
88. Кожна парахвія робить на загальні церковні видатки української Церкви добровільний членський внесок в розмірі по своєму бажанню.
89. В кожній парахвії при відправах Божих служб збираються пожертви на видатки української православної Церкви. Крім т ого, щороку в жовтні місяці церковно-господарчі комісії улаштовують в кожній парахвіяльній церкві одноразову збірку пожертв натурою й грішми на поширення православної віри і на видатки церковно-освітні [закреслено: для навчання людності слову Божому. – ред.], обходячи для того членів Церкви.
90. В Повітових і Волосних Церковних Радах для завідування церковним господарством і організацією постачання коштів на церковні потреби обов’язково утворюються церковно-господарчі відділи, а при Парахвіяльних Радах – церковно-господарські комісії.
91. Церковно-господарчі парахвіяльні комісії обіраються на загальних парахвіяльних зборах [таким ладом], щоб від кожного кутка в цю комісію було обран[о відповідних людей].
92. Щомісячні членські внески, а також пожертви і т. и., парахвії передають безпосередньо Всеукраїнській 1 П[равославній] Ц[ерковній] Раді, одержуючи від [неї] належні квитки, [які] обов’язково треба заявляти для реєстрації в церковно-господарчих відділах Вол[осних] Цер[ковних] Рад.
[Примітка: Не забороняється Парахвіяльним Радам, коли цього будуть вимагати обставини життя, надсилати членські внески й зібрані пожертви до Повітових Церковних Рад через Волосні Церковні Ради].
93. В церковно-господарчих відділах Повітових і Волосних Церковних Рад ведуться особисті рахунки добровільних членських внесків парахвії на [загально-церковні] і місцеві [потреби] і взагалі всіх пожертв, чи то грішми, чи то натурою [закреслено: (по оцінці на гроші) – ред.], котрі надходитимуть від парахвій.
94. Порядок приймання для потреб церкви добровільних членських внесків, пожертв, витрат коштів і відчитності встановлюються інструкціями Всеукр[аїнської] П[равославної] Ц[ерковної] Ради [закреслено: а також Повітовим, Волосним і Парахвіяльним зібранням, по належности. – ред.].
Примітки
1. Тут помилка: існує тільки 20 правил І Вселенського Собору (325 р.).
2. Акт приєднання Київської митрополії до Московського патріархату відбувся в 1685 – 1686 рр.
3. Всеросійський церковний Собор відбувся в 1917 – 1918 рр., а Всеукраїнський розпочав роботу в січні 1918 р.
Подається за виданням: Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ. – Київ-Львів, 1999 р., с. 375 – 394.