Дніпро в 19 ст.

Серед повеней ХІХ ст. до найбільш потужних відноситься розлив Дніпра навесні 1845 року, що супроводжувався значними льодовими заторами, при розриві яких потоки води отримують особливо високу швидкість та руйнівну силу. Деякі з її наслідків порівняно з планом 1841 року дозволяють простежити результати зйомки прилеглої частини Дніпра у 1846-1859 роках [72]. Найпомітніше змінилося русло Дніпра біля Дереївки в його нижній частині, де не маємо жодного з островів. Натомість вниз від Красного Каменя проявилися дві нові безіменні забори. Звузилася судноплавна частина русла між селом і островом Молодяком (на карті зазначений як Дереївський).

Починаючи від залишків Келебердянського острова, на місці якого маємо забору і невеликий острів Волчок, фарватер роздвоюється на лівобережну та правобережну частини, які з’єднується лише біля останньої безіменної забори в нижній частині русла. При цьому правобережна частина судового ходу відмічена ще як перспективна. Окреслено також групи та виступи окремих каменів, які потребували розчистки (переважно проти впадіння річки Омельника та при заборі Красний Камінь). З’явилося і кілька нових безіменних островів за островом Молодяком, що були знову намиті на місці колишніх Кобиляцьких островів.

Вздовж усього правого берега Дніпра зазначена також лінія тогочасного бечівника, що зазвичай відводилася шириною до 10 саж. для транспортування (перетягування) суден з використанням канатів. Його підтримання у належному стані та розчистка від коряг покладалася на власників та поселян прибережних сіл і виконувалася у вигляді натуральної повинності. Вздовж бечівника окремим символом позначені верстові стовпи, яких у межах приведеного аркуша карти показано 5, хоча необхідної рівновіддаленості між ними явно бракує.

Село Дереївка на карті відображене досить схематично, хоча навіть при цьому простежується його поділ на кілька виокремлених частин або кутків. Цікаво також, що колодівська частина зазначена як окреме поселення під назвою Плаксіївки [73]. Вниз від Колодівки (Плаксіївки) і навпроти Сиротівки показані 11 водяних млинів.

При п’яти Дереївських заборах були зроблені проміри глибин і швидкості течії. При Колодівському виступі в правобережній частині фарватеру максимальна глибина становила 9 футів, біля Кам’яної могили – 8, при заборі Красний Камінь – 9, при двох нижніх заборах – 18 і 20,5 футів. Максимальна швидкість течії, відповідно, – 30, 25, 30, 35 і 30 дюймів за секунду (1 метр відповідає колишнім 39,4 дюймам). Порівняно з минулим століттям Дніпро біля Дереївки помітно обмілів, два рукава русла уповільнювали плинність ріки і лише поєднавшись біля перекатів Красного Каменя вона поступово пришвидчувала свій рух. Не краща ситуація складалася і в новому рукаві русла між островом Молодяком і лівим берегом, де глибини були ще менші, але за відсутності кам’яних забор саме ця ділянка Дніпра стає на певний час основною для забезпечення судноплавного руху, що більш чітко зафіксовано на тогочасній 3-х верстовій військово-топографічній карті Росії.

Не дивлячись на час видання аркушів триверстової карти на територію Катеринославської губернії (1861 рік) [74], на ній відображена більш актуальна інформація стосовно ситуації в районі Дніпра порівняно з попередньою, хоч і виданою у 1863 році [75]. При крупнішому масштабі на триверстовці дещо детальніше представлена конфігурація берегової лінії, виокремлені плавні та озера, балки і річкові долини, передано інші особливості рель’єфу місцевості, шляхи сполучення, обриси тогочасних поселень, зазначені також місця розташування храмів, кладовищ, окремих вітряків, інших об’єктів господарювання і навіть окремих могил (курганів) [76].

Заслуговує на увагу також позначення на підвищеннях Кошикової гори триангуляційного пункту, [77] відомого як Маяк, з відміткою його висоти над рівнем моря (73,3 саж.). Найближча з подібних відміток (43,4 саж.), що зазначена за лінією берега Дніпра, очевидно стосується відрогів Кам’яної могили. Різниця між ними вказує на досить значні перепади висот, характерні для придніпровської частини Дереївсько-Куцеволівської дачі (це не враховуючи горизонту води у самому Дніпрі).

За дослідженнями Дніпровської описної партії під керівництвом полковника Полікарпова, які проводилися у 1880 році, у межах Дереївсько-Куцеволвської дачі висота водного горизонта Дніпра над рівнем моря оцінювалася від 34,3 саж. у верхній частині до 33,5 саж. у нижній. На укладеному плані з результатами вимірів помітні також подальші зміни у ситуації на Дніпрі біля сіл Дереївки і Куцеволівки.

На нову конфігурацію русла Дніпра суттєво вплинули насамперед наслідки чергової повені 1877 року, коли перевищення весняного горизонту води над його звичайним рівнем досягало 3-х сажнів. Дещо змінилася траєкторія судноплавної ділянки Дніпра, яка, оминаючи острова та відмілини, все більше тулилася до його лівого берега. Острів Молодяк фактично з’єднався з новоутвореними біля Келеберди островами-плавнями. А його піщані коси-відмілини поступово доходили до скелястої гряди біля Кам’яної могили [78].

Щодо стариці Дніпра, вона стає все менш доступною для судноплавства через підводні та надводні камені, якими блокувалося русло ріки як у його верхній частині (при Колодівському виступі), так і в нижній (біля Кам’яної могили). Саме таким, з обширними відмілинами перед селом та судноплавною ділянкою за островом Молодяк, зафіксував Дніпро біля Дереївки у цей час і відомий художник-пейзажист В.Д.Орловський.

Дніпро біля села Дереївки на картині В.Орловського "Вид на Украине" (1883 рік)	Вигляд паромної переправи через Дніпро на картині художника С.Світославського (1890 рік).

План 1880 року досить чітко окреслює розташування забори Красний Камінь у піщано-кам’яних перекатах посеред Дніпра. Продовжували нагадувати про своє існування також чисельні виходи граніту як на вигині Дніпра при відповідному правобережному урочищі, так і у його нижній частині [79].

У загальноросійському довіднику водних шляхів 1892 року забора Красний Камінь названа одним із головних пунктів судноплавної ділянки Дніпра, що за тогочасними вимірами знаходилася за 10 верст від містечка Келеберди і за 14 верст від села Мішуриного Рогу [80]. Не виключено, що в цей час у район забори Красний Камінь перемістилася також паромна переправа села Дереївки, що здавна існувала тут для сполучення з лівобережними поселеннями Полтавщини [81].

Примітки

72. Згаданий діапазон дат стосується загального періоду зйомки Дніпра від Кременчука до Лиману, без конкретизації часу виконання робіт у межах окремих ділянок. Зйомка була оформлена на 28-ми аркушах 20-верстового масштабу, включених до атласу, виданого у 1863 році. Окремі з найбільш складних ділянок, у тому числі Дереївска, представлені в атласі також у більш крупному 250-400 саженному масштабі. – Уп.

73. Така ж назва присутня також на збірному аркуші до атласу, де, не виключено, мала б бути відображена колишня Плахтіївка. Але після передачі у військове поселення тут на час зйомки планів Дніпра існувало уже село Успенське. Тому дещо відокремлену колодівську частину села Дереївки, вочевидь, було прийнято за Плахтіївку з певною трансформацією її назви. На жаль, такі випадки були непоодинокі. – Уп.

74. Карти і плани в джерелознавчих студіях Лідії Пономаренко / упор.: А.В.Пивовар. – К.: Академперіодика, 2012, с. 489.

75. Зйомка території Катеринославської губернії для укладання відповідних аркушів триверстової карти Росії здійснювалася у 1853 році офіцерами корпуса топографів під керівництвом генерал майора Фон Руге (Записки ВТД, 1855, т. 17, с. 9-10).

76. Схоже, що деякі з могил (курганів) були позначені окремим знаком ( також на плані Дереївсько-Куцеволівської дачі 1841 року. У межах планшетів 1 і 2 такі позначки можна зустріти на окраїнах села, на розі вулиць та при окремих городніх ділянках. Всього відповідних позначок у межах та поблизу села Куцеволівки нами нараховано 9, біля Дереївки – 10, у тому числі на західній околиці Колодівки, де згодом було розкопано знаменитий Дереївський могильник.

Три такі знаки нанесені вздовж поштової дороги на Кременчук, при схилах балки Ближнього Довжка та обабіч шляху з Дереївки в село Лихівку, три – серед найбільшого масиву пісків із заростями шелюги, ще два – у ділянці польової землі та серед сінокосів при Комишуватому озері, де йшло одне з розгалуджень шляху на Мішурин Ріг. Можливо, фіксуючи місця розташування давніх могил, таким чином передбачалося виокремити частину площі, яку вони займали. Але крім площі Кам’яної могили, в кінцевих розрахунках до плану відповідної інформації не зазначено. При порівнянні з триверстовою картою, фіксація курганів в основному співпадає лише на підвищених ділянках місцевості, де їх локалізація, вочевидь, становила особливий інтерес для військового відомства. – Уп.

77. Триангуляційний пункт при селі Дереївці, який було віднесено до пунктів 1-го розряду для тригонометричних вимірів у західній частині Новоросійського краю, встановлено у вигляді дерев’яної піраміди у 1851 році. Тоді ж було розраховано і його географічне положення: 48°.55’.8’’,62 широти і 3°.24’.39’’,08 довготи (від Пулкова). Дереївка визначалася пунктом трьох першокласних трикутників Катеринославського ряду (вздовж Дніпра), сторони якого йшли на Павлиш, Гірне і Павлівку Полтавської губернії та Мішурин Ріг. Через них визначалися також показники розташування конкретного пункту над рівнем моря (Записки ВТД, 1857, т. 19, с.12, 37, 56, 72).

78. Саме суцільні піщані намиви після повені ще довго пам’яталися поселянам Дереївки і Куцеволівки, за зверненням яких про зільнення від заборгованості з ховрашкової повинності гласний від товариств цих сіл Данило Патерило просив у 1879 році Верхньодніпровське повітове земське зібрання взяти до уваги, що "общества крайне стеснены в пахотной и сенокосной земли, нанимают землю у соседних владельцев для пахаты и плотят от 8 до 12 р. за десятину в лето, хотя же по владенным записям и значится достаточное количество земли, но к ней причислены плавни, которые по случаю наводнения в 1877 году засыпаны песком и залиты водой так, что общества не получают ныне никакой пользы" (ПВДУЗС, 1879, ХIV. – Кременчуг, 1880, прилож. 18).

79. Продовжуючи зроблений у 1883 році опис виходів граніту на правому березі Дніпра вниз від Малої Дереївки, В.Домгер зазначав:

"В Большой Дериевке находится так называемая Поповая могила [вочевидь йдеться про Кам’яну могилу – Уп.], которая вся сложена из розоватого, отчасти гнейсовидного гранита, прорезанного тонкими жилами кварца. Такой же гранит является в том же берегу Днепра и в заборе против "Красного Камня". Последний совершенно отделен от остальной массы берегового обнажения и торчит в виде уединенной глыбы среди русла Днепра. В полую воду он совершенно прикрывается водою, играя таким образом роль надводного камня, о который разбивается почти каждую весну не мало судов. Третий и последний выход гранита в Дериевке находится в заборе, называемой Патеринкой [очевидно Патерилина, що зазначена на плані 1841 року біля Безоднєвого озера при урочищі Красний Камінь – Уп.]…

В Куцеволовке, в черте села, на обоих его концах: верхнем и нижнем по р. Днепру находится две заборы: Тройницкая и Буянская, которые, подобно заборе Патеринке, состоят из мелкозернистого розового гранита (В.Домгер. Геологические изследования в Южной России в 1881-1884 годах, с. 84-85).

80. Перечень внутренних водных путей Европейской России. – Спб., 1892, с. 97.

81. За військово-топографо-статистичним описом Катеринославської губернії 1820-х років при селі Дереївці проти містечка Келеберди Полтавської губернії курсувало три невеликих пароми, кожен із яких міг вмістити до 10 чоловік (Описи Степової України останньої чверті XVIII-XIX століття, с. 321). Крім людей паромами перевозилася худоба, сіно, інші припаси, які доставлялися на паромну пристань також поселянами довколишніх сіл. Зокрема, збереглися архівні свідчення, що у 1856 році на Дереївську пристань привозилося сіно і з більш віддалених сіл Красної Кам’янки та Попельнастого, що у той час належали до військових поселень 2-го (Новостародубівського) округу Херсонського поселення (ЦДІАК України, ф. 1316, оп. 1, спр. 10, арк. 770-771). Про тогочасний Дереївський перевіз згадує також український історик М.Маркевич в статті "Реки Полтавской губернии" (Записки РГО, 1856, кн. ХІ, с. 347).