Гідротехнічне будівництво поч. 20 ст.

Лише на початку 1900-х років з’являються перші відомості про влаштування біля Дереївки виправних споруд. За поверстовим описом Дніпра інженера шляхів сполучення М.Максимовича маємо такі відомості про його Дереївську ділянку з 1386 до 1392 версти від початку судноплавного русла: 1386 верста –

"Выправительные сооружения. Дериевка, село. Гряда камней. Молодяк остров. Мелевой пост [82]. Дериевская мель, протяженность 2 ½ версты, глубина около 6 четвертей аршина"; 1387 верста – "Выправительные сооружения"; 1388-1390 верста – "Дериевка, село"; 1391 верста – "Гряда камней. Мелевой пост. Красный Камень, забора и мель протяженностью 150 саж., глубиной около 7 четвертей аршина"; 1392 верста – "Куцеволовка (Вороновка), село. Лиман (озеро)" [83].

На жаль, стосовно виправних споруд опис дає тільки загальне уявлення про місце їх розташування (верхня частина Дереївської ділянки). Щодо їх складу, дещо конкретнішу інформацію можна почерпнути з тогочасних архівних документів Київського округу шляхів сполучення, більшість яких зконцентрована у досить об’ємній (322 арк.) справі з документами 1896-1902 років, що стосуються покращення судноплавних умов ріки Дніпра при селі Дереївці (ЦДІАК України, ф. 692, оп. 19, спр. 45 за 1896 рік).

Доданим до справи проектом виправних робіт на Дніпрі у 1898-1899 роках в першу чергу передбачалося "заградить боковые рукава и выправить главное русло с приданием ему правильного устойчивого расположения в обход значительных подводных заграждений" (там же, арк. 8) [84]. Серед конкретних напрямів було намічене "запружение рукава Черногривца [йдеться про рукав Чорнобривець – Уп.] и двух боковых протоков, по коим от него уходит вода с Дериевской мели, и отклонение течения в правое русло посредством струенаправляющей дамбы запруды" (арк. 25). У складі запроектованих споруд згадуються запруди № 14, 9, 16, 18, 19, 20, 21, дамба № 12 з траверсом до неї, дамба-запруда № 15 з траверсом та берегові укріплення № 11, 12 і 13 (арк. 24, 66-67).

На жаль, серед чисельних згадок про плани і креслення споруд та місць їх розташтування у матеріалах використаної справи маємо лише 5 профілів берегового укріплення № 13 та кальку (копію) плану Дніпра при верхній (Колодівській) частині села Дереївки із зазначенням розташування дамби № 12 та траверса до неї, що мали бути розпочаті роботами ще у 1897 році [85].

З огляду на 150-саженний масштаб плану 1897 року, останній дає досить детальне уявлення про загальну ситуацію на цій ділянці Дніпра перед початком основних робіт, фіксуючи розташування рукавів Чорнобривця (між островом Молдованом [86] і лівим берегом) і Павлівського (проти келебердянського хутора Павлівки), де було намічене проведення найбільш першочергових робіт.

У береговій частині села Дереївки чітко окреслені три Колодівські забори: Ромівська (на крайньому виступі кам’яної гряди при впадінні річки Омельник), Потоцька (при материковій частині озера-затоки при східній частині тієї ж кам’яної гряди) і Ковалева (в середній частині Колодівки). Крім того, проти Ромівської забори на острові без назви знаходилася Середня забора. Зазначена також лінія фарватеру вздовж головного русла Дніпра, який, оминаючи вищезгаданий безіменний острів, мав пройти між островом Молдованом і правим берегом Дніпра.

За матеріалами справи із намічених до будівництва споруд у 1898-1899 роках були завершені: біля лівого берега Дніпра – запруди № 14, 16, 18, 19, 20 і 21, дамба-запруда № 15, частина берегового укріплення № 11 та надводні тюфяки [87] між запрудою № 16 і береговим укріпленням № 11; біля правого – струмененаправна дамба № 12 (там же, арк. 211).

Крім того, у переліку виправних споруд Дереївської ділянки Дніпра з лоції 1935 року маємо відомості також про збудовану у 1898-1899 роках напівзапруду № 9, що за доданими планами належала до правобережних споруд (знаходилася при Колодівській частині села Дереївки вище Ковалевої забори) [88]. У цілому маємо такі відомості про влаштовані при тогочасній Дереївській ділянці Дніпра споруди:

Складено за: Лоцманская карта реки Днепра от гор. Черкасс до гор. Каменского. Составил инженер Н.И.Товстолес. – ДУРТ, 1935, с. 12 (витяг). Додатковим символом * позначені відомості про споруди, на яких у 1928-1932 роках проведено ремонтні роботи.

На час влаштування перших виправних споруд у верхній частині Дереївської ділянки Дніпра приходяться також перші згадки про пароплавну пристань у селі Дереївка [89]. Але, схоже, що на регулярній основі остання почала працювати лише після завершення всього комплексу виправних, днопоглиблювальних та берегозакріплювальних робіт, які здійснювалися тут фактично до 1918 року.

Весь цей час продовжувала нагадувати про себе складна ситуація на перекатах Дніпра в районі Красного Каменя, куди мало не щорічно приходилося направляти один із землечерпальних снарядів, які з середини 1890-х років почали використовуватися для днопоглиблювальних та інших робіт на Дніпрі [90]. Тому після завершення основного комплексу виправних споруд у верхній частині Дереївської ділянки Дніпра друга черга робіт переносилася саме до Красного Каменя, де мали звести ще одну струмененаправну дамбу з траверсом і більш потужну напівзапруду № 1.

Багато додаткових відомостей про хід виконання основних робіт та стосовно загальної ситуації довкола Дереївської ділянки Дніпра у цей час можна почерпнути з описів відповідних справ, які збереглися у фонді 692 Правління Київського округу шляхів сполучення у ЦДІАК України (див. відповідний додаток наприкінці опису). Їх спеціальне дослідження дещо виходить за рамки цього видання, але і ті справи, які вдалося переглянути, дозволяють суттєво поглибити загальні уявлення про тогочасний Дніпро та його малопрогнозовану поведінку.

Зокрема, матеріали вибірково переглянутих справ свідчать, що не дивлячись на чисельні виправні споруди, весняні води від Келеберди ще довго продовжували направлятися не основним меженним руслом вздовж правого берега, а його лівобережними Павлівським і Чорнобривським рукавами. У більш спокійний період спрямована лівобережними гатками-запрудами у напрямку до правого берега течія почала підмивати останній.

При незавершеності передбачених проектом 1897-1899 років берегозакріплювальних споруд за перші 6 років після влаштування запруди № 15, яка перекривала рукав Чорнобривець, перенаправленою до правого берега течією в увігнутості Дніпра навпроти дереївського Глинища за даними зйомок 1897-1903 років було змито більше 21 дес. землі (ЦДІАК України, ф.692, спр. 48 за 1902 рік, арк. 11). З приводу підмиву берега Дереївське сільске товариство з дозволу повітового земства змушене було звернутися до катеринославського губернатора генерал-лейтенанта Ф.Келлера про вжиття необхідних заходів з боку Катеринославського відділення Київського округу шляхів сполучення, відповідального за цю ділянку Дніпра [91].

Як з’ясувалося, камінь, що заготовлявся для берегозакріплювальних робіт, тут не завжди використовували за його цільовим призначенням. При запроектованому береговому укріпленні № 13 було закріплено лише 114 саж. його верхньої частини. Ще 500 саж. берега залишалися не захищеними. Дніпро ж зважати на ці обставини не хотів. Змитий з берега пісок течія відносила далі вниз, де осідаючи, він створював додаткові ускладнення для судноплавства [92].

Через брак коштів проведені у 1904-1905 роках берегозакріплювальні роботи не вирішили всього комплексу питань. Із намічених проектом робіт станом на 28.07.1905 року було укріплено лише 355 саж. правого берега навпроти Молдованського острова. При цьому між верхньою і нижньої частинами укріпленого берега залишалася частина території, відкрита для подальшого розмивання, яке загрожувало руйнацією і щойно замощеного нижнього укріплення. Стурбоване реальними загрозами для прибережних садиб Дереївське сільське товариство навесні 1906 року прийняло рішення повторно звернутися з цього приводу до відповідальних інстанцій [93].

Зваживши, що зволікання з вирішенням питання після чергової повені може потребувати не лише укріплення берега, а й будівництва у цьому місці більш затратної струменевідводної дамби, за підтримки інженера Л.Юргевича Катеринославське відділення розпочало завершення необхідних берегозакріплювальних робіт (за розробленим проектом – це 217 пог. саж. прибережної смуги) за рахунок кошторису видатків на 1907 рік ще в тому ж, 1906 році.

Навесні 1908 року Дніпром прокотилася чергова масштабна повінь [94]. Для надання допомоги потерпілим було утворено окремий губернський комітет, головою правління якого обрано інспектора судноплавства на Дніпрі інженера Л.Юргевича. Це певним чином вплинуло на прискорення переходу до наступного етапу робіт – днопоглиблювального. В цьому плані при Дереївській ділянці Дніпра найбільш "вузьким" місцем все ще залишалися відмілини та виступи гряди поблизу Кам’яної могили, що у цей час починають згадуватися як Андрієва забора.

Вже у 1909-1910 роках Київським округом шляхів сполучення були проведені додаткові дослідження русла Дніпра від Градижська до Катеринослава, на підставі яких розроблено подальший план поглиблення русла Дніпра [95]. У 1912 році план отримав підтримку на загальному засіданні російської Державної Думи. За підписаним законом на зазначені цілі було виділено 2 млн. руб. [96], освоїти які передбачалося за 4 роки.

В основу днопоглиблювальних робіт було покладено метод піщаних перемичок, розроблений у 1899 році техніком Катеринославського відділення шляхів сполучення Багницьким, що добре зарекомендував себе за час використання.

Згідно із запропонованим методом, який вперше було застосовано на кам’яних перекатах Дніпра, прилеглих до Катеринослава [97], ділянку для розчистки початково обносили кільцевою перемичкою, з якої відкачувалася вода, а вже потім вели вибухові роботи та видаляли з оголеного дна камінь і пісок. Окремо влаштовували тимчасові житлові та підсобні приміщення. Після завершення робіт перемички розбиралися і очищене дно річки знову заповнювалося водою. Видобуте каміння використовувавали для інших будівельних та гідротехнічних робіт. Чим більша площа перемички, тим відносно дешевше обходилося її влаштування у розрахунку на обсяг вийнятої маси граніту та інших придонних відкладень [98].

За планом у 1913 році було передбачене влаштування чотирьох перемичок: при Поповій заборі біля Кременчука, двох – при Андріївській заборі біля Дереївки і ще однієї – при Нижньо-Романківській заборі (ЦДІАК України, ф. 692, оп. 20, спр. 2 за 1913 рік, арк. 32 зв.). Виконання робіт на Андріївських перемичках було доручене інженеру В.Лівену (там же, арк. 259). Відсипка перемичок на Кременчуцько-Дереївській дистанції здійснювалася землечерпальною машиною "Дніпровська-10", яка до 25 червня виконувала роботи на Андріївській перемичці № 1, потім біля Кременчука, звідки повернулася до перемички Андріївської № 2, встигнувши обсипати її до 30 серпня майже на половину периметра (там же, арк. 364, 444).

Для виконання днопоглиблювальних робіт "во избежение явлений забастовочного характера" крім місцевих, широко залучалися також бригади найманих робітників (у складі не менше 50 осіб) і з більш віддалених районів: з містечка Нікополя, села Камбурліївки і навіть з Чернігівської та Могильовської губерній [99], для яких неподалік від перемичок були збудовані тимчасові житлові будинки (бараки).

Для виїмки каменя попередньо у гранітному масиві робітники за допомогою відбійних молотків або вручну (з використанням долота) робили отвори, в які вставляли деревину. Після інтенсивного змочування остання набухала, розриваючи гранітні брили. Для більш прискореної розробки граніту використовували вибухівку. Подрібнений камінь та чуру по дерев’яних настилах та естакадах тачками та вагонетками перевозили на берег, де їх складували чи зсипали у відвали.

Роботи на Андріївських перемичках №1 і № 2 були завершені у тому ж 1913 році. Зокрема, у звіті за 1-16 листопада зазначено:"Работы по выемке грунта в Андреевской перемычке № 1 уже закончены, причем таковые приняты строительной комиссией 13 ноября сего года. Всего вынуто из перемычки грунтов: чистого камня 600 куб. саж., чуры – 1400 и песка – 905 куб. саж." (там же, арк. 636).

У наступному звіті за 16 листопада – 1 грудня повідомлялося: "Работы по углублению реки Днепра в перемычке Андреевской № 2 закончены и таковые по освидетельствовании строительной комиссии 22 ноября 1913 года приняты в казну. Всего из этой перемычки вынуто грунта в рыхлом теле: чистого камня – 525 куб. саж., чуры – 340, песка – 1000 куб. саж." (там же, арк. 728) [100].

У цілому на Андріївські перемички № 1 і № 2 на час завершення робіт було використано 95216 руб. Приблизно така ж сума планувалася і на розчистку Дніпра при перемичці № 3 на Андріївській заборі у 1914 році, куди для перевезення вагонеток з вийнятими породами у цей час було доставлено також вивільнений від робіт на Кременчуцькій перемичці невеликий паровоз типу "Кукушка".

Проте, незважаючи на плани завершення робіт у цій, найбільш об’ємній перемичці при Андріївській заборі, до кінця 1914 року із намічених до фінансування 94986 руб. на 16 грудня було освоєно ледь більше половини коштів – 53186 руб. (ЦДІАК України, ф. 692, оп. 20, спр. 4 за 1914 рік, арк. 36). Вочевидь, що відразу після початку першої світової війни (28 липня 1914 року) давалася взнаки стрімка нестача робочих рук. Поступово згорталися і роботи з влаштування чи укріплення інших споруд, на які планували використати вийнятий з Андріївських перемичок камінь [101].

З 1915 року і до ліквідації в 1919 році на Київський округ шляхів сполучення покладалося насамперед виконання дорожних робіт за вказівками шляхових відділів та командування фронтів. Ще у 1914 році його судноплавний відділ, найбільш зацікавлений у належному стані русла Дніпра, було перетворено в судноплавно-мобілізаційний. Головна увага приділялася будівництву залізниць, для чого, за браком робочої сили, нерідко залучали і працю військовополонених.

Щодо водного транспорту, певне повернення до його потреб простежується лише у 1917 році, коли більш активно почали використовувати змішані залізнично-річкові перевезення. При незавершеності розпочатих днопоглиблювальних робіт на Дереївській ділянці у 1915 році розглядалося навіть питання про повернення тут до суднового ходу під лівим берегом Дніпра, але за браком додаткових коштів будівельна комісія все ж зупинилася на необхідності завершити розпочаті виправні роботи довкола більш перспективного правобережного русла (там же, арк. 74).

Примітки

82. Тут і нижче під назвою мілинних маються на увазі пости, що входили до Дереївської водомірної станції І розряду, відкритої у 1897 році (ЦДІАК України, ф. 692, оп. 19, спр. 45 за 1896 рік, арк. 72; РДІА, ф. 174, оп. 2, спр. 1026, 1073).

83. Максимович Н.И. Поверстный перечень реки Днепра от истока до Лимана. Приложение к сочинению Днепр и его бассейн. – К, 1901, с. 84-85.

84. При цьому у пояснювальній записці до проекту зазначалося:

"Исключительно особый характер имеет русло близь селения Дериевки, где река разделилась на несколько рукавов, связанных между собою еще несколькими боковыми протоками. Первая часть главного русла пересечена здесь несколькими заборами, обход коих на левой стороне русла мелководен и извилист. Разбросанность течения по отдельным рукавам производит здесь сплошную мелководность и изменчивость судового хода, крайне затрудняющую судоходство, а скалистые выступы дна и отдельные камни, коими усеяно русло, делают судоходное движение опасным" (тамже, арк. 22).

85. План части р.Днепра у с.Дериевки с показанием строящихся в 1897 году выправительных сооружений. М:150 саж. в дюймі (ЦДІАК України, ф. 692, оп. 19, спр. 45, арк. 53).

86. Схоже, що тут чи не вперше острів Молодяк згадується вже як Молдован. – Уп.

87. Крім укладання тюфяків, проект передбачав все більш широке використання кам’яної кладки. Зокрема, на береговому укріпленні № 13 (при піщаних наносах від Колодівки до Сиротівки) площа укладеного тюфяка мала становити 600 кв.саж., площа кам’яної кладки – 418 кв. саж. Камінь мав доставлятися за 3 версти від кар’єра в розрахунку 18 руб. за куб. саж. (тамже, арк. 261).

88. Це підтверджують і матеріали дещо пізнішої архівної справи за 1900 рік (ф. 692, оп. 19, спр. 81, арк. 19), згідно з якими проектні роботи остаточно завершились взимку 1899/1900 років. Всього було зведено 12 окремих виправних споруд загальною протяжністю 2,5 тис. погонних саженів. В цій же справі зазначено, що після льодоходу навесні 1900 року, порівняно з іншими спорудами, відбулися дрібними пошкодженнями лише запруди № 18 і 21 та напівзапуда № 9 (тамже, арк. 13).

89. Зокрема, вже у 1900 році у повітовому земстві було порушене питання про продовження польової дороги із Саксагані через Лихівку, Ясинувате до з’єднання з Кременчуцьким поштовим трактом у напрямку до Куцеволівки і Дереївки для проїзду до пароплавної пристані і паромної переправи та її переведення у розряд повітових (ПВДУЗС, 1900, 35/Х. – Верхнеднепровск, 1901, прилож. 14).

У 1911 році додаткова ділянка цієї дороги згадується як під’їздний шлях довжиною 6 ¾ версти від села Куцеволівки через село Дереївку до пароплавної пристані, що з огляду на його значення, мав бути переданий з повітового у відання губернського земства (ПВДУЗС, 1911, 46/ХХІ. – Верхнеднепровск, 1912, прилож. 115). За податковим обліком 1910 року пристань належала Дніпровському пароплавному товариству і була оцінена в сумі 1110 руб. (ПВДУЗС, 1910, 45/ХХ. – Верхнеднепровск, 1910, прилож. 7, список в).

Але про регулярне курсування тут пароплавів на поки що єдиній лінії Київ-Дніпропетровськ довідуємося вже з довідника Дніпровського державного пароплавства. З Дереївки на Дніпропетровськ пароплав щоденно відправлявся о 17.40, куди прибував через 7 годин 15 хв. Зворотній рейс на Київ приходився на 1 годину 30 хв. ночі. До Києва пасажири могли потрапити, перебуваючи у дорозі 28 годин 45 хв. До найближчої пристані у Келеберді можна було дістатися за 30 хв. У зворотньому напрямку (за течією) – за 20 хв. На зупинку при Дереївській пристані відводилося 10 хв. (Путеводитель по Днепру и его притокам. – К., 1928, с. 235).

90. Досить наглядну інформацію щодо цієї ділянки Дніпра маємо із опублікованих звітних даних за 1902-1905 роки:

"В конце августа 1902 года на участке р. Днепра ниже Кременчуга на разстоянии от него до 37 верст – у Красного Камня, против села Дериевки, стало обнаруживаться обмеление фарвартера, тем более опасное, что на всем этом участке, в разных местах, находятся каменные заборы (гряды): Красный Камень, Бабины и Тройницкая, а также и другие. Необходимо было, поэтому, немедленно углубить и расчистить фарватер для безпрепятственного прохода по нем пароходов и судов.

Для исполнения этих работ была отбуксирована из Киева землечерпательница Днепровская 3, которая приступила к ним 16 сентября. Место и направление прорези были определены особой комиссией из чинов Киевского округа путей сообщения. Через 14 дней после начала работ, все суда и пароходы стали ходить по новому каналу, на котором, без препятствия для судоходства, продолжались работы по его уширению.

Сделанный канал имел в длину до 350 саж. и ширину, в среднем, – 20 саж. При производстве работ рама сосуна опускалась до 2 ½ саж. Работа была окончена 21 октября; за это время машина была в действии до 720 часов, грунта было вынуто свыше 12000 куб. саж. Наименьшая глубина на перекате, после окончания работ, была 10 четвертей аршина. Такая глубина признана совершенно достаточною для безпрепятственного и безопасного судоходства.

Работа эта имела весьма серьезное значение, так как задержка судов, от неупорядоченности фарватера, представляла-бы не малую опасность и для других, ходящих вверх и вниз судов, которые, за отсутствием свободного прохода, могли бы уноситься разбросанными и быстрыми в этом плесе течениями на Красный Камень и другие заборы. Надо прибавить, что на этих быстринах очень мало удобных для якорей стоянок.

Для образования у Красного Камня более устойчивой судоходной трассы было запроектировано направить течение вдоль левого берега. Для этой цели требовалось расчистить верхнюю часть проектной трассы от подводных камней взрывными работами и образовать прорез от расчищаемого участка к левому берегу, почти параллельно последнему в нижней его части, до слияния с благоприятными для судоходства глубинами, всего протяжением до 450 пог. саж.

Часть намеченных этим проектом землечерпательных работ была выполнена в 1903 г. Днепровскою 3, которая работала здесь с 23 июля по 19 августа и за это время сделала прорез длиною в 245 пог. саж. и шириною в 20 саж.

В 1904 г. отложившаяся ниже Красного Камня песчаная коса сделала крутой поворот судового хода от левого берега реки к правому; это обстоятельство затруднило судоходство и вызывало опасение, что стены перемычки, устроенной там для расчистки судового хода скалоуглубительными работами, будут разрушены волнами от прохода судов. Срезка верхней части песчаной косы был исполнена, с 17 по 27 сентября 1904 г., Днепровскою 7.

В 1905 г. землечерпание у Красного Камня не производилось".

(Материалы для описания русских рек и истории улучшения их судоходных условий. Вып. ХХІ (в 4-х частях). Землечерпательные работы Министерства путей сообщения на внутренних водных путях Российской империи в 1902-1905 гг. Ч.І. Описание дноуглубительных работ и их результатов и средние за 1902-1905 гг. данные о работах и расходах на них. Сост. Л.И.Цимбаленко. – Спб., 1908, с. 204-206).

91. У зверненні (приговорі) від 25 квітня 1902 року за підписом дереївського старости Федота Івановича Грека, прийнятому на зібранні 675 домогосподарів з правом голосу, зазначалося:

"действием правого берега реки Днепра по течению и близкому разстоянию к селению Дериевки подмоем течения воды образовался обрыв в несколько сажень глубиной, а также и в настоящее время изрезывает общественную землю и что в скором будущем чрез это самое сообщение с другой [Колодовской – Уп.] частью села, а также и сенокосным лугом, находящимся за рекой Омельником, будет прервано, так как другой дороги на этой местности не существует и провести таковую для прямого пути чрез гористую местность неудобно и тем более, что вышеизложенное в сем приговоре угрожает разорением в близи застроенным усадебным оседлостям крестьян села Дериевки и отражается пагубно на общественную толочную землю, которая за несколько лет раньше и в настоящее время существовала под пастбищем скота" (ЦДІАК України, ф. 692, оп. 20, спр. 48 за 1902 рік, арк. 3 і зв.).

92. За проведеними оцінками ситуації у пояснювальній записці до проекту передбачених робіт від 1 травня 1903 року з цього приводу зазначалося:

"Разливы берега у села Дериевки вредно отражаются и на состоянии нижеследующего участка реки: у Красного Камня и Бабиной заборы. Вымытый из берега песчаный грунт, уносимый течением, осаждается в этом участке, образуя песчаные мели, значительно затрудняющие судоходство и заставляющие ежегодно прибегать к различным дорогостоящим мероприятиям" (тамже, спр. 48 за 1902 рік, арк. 11).

93. У зверненні (приговорі) від 28 травня 1906 року Дереївського сільського товариства, прийнятому на зібранні 583 домогосподарів з правом голосу, йшлося уже про 10 сажнів, які розділяли садиби поселян і будівлі від підмитого берега "чем в скором будущем сего года будет прервано сообщение с другой частью села".

Враховуючи невідкладність вирішення питання про завершення укріплення берега, приговор сільського товариства тогочасним дереївським старостою Іваном Грабовим від імені Дереївського сільського правління 22 червня 1906 року було направлено безпосередньо до Катеринославського відділення Київського округу шляхів сполучення (ЦДІАК України, ф. 692, оп. 20, спр. 48 за 1902 рік, арк. 71-72).

94. На надзвичайній сесії Верхньодніпровського земства були приведені наступні відомості про наслідки цієї повені у селі Дереївці: "пострадавших 190 домохозяев, жилых домов 21, из них 8 совершенно разрушены, и 173 надворных построек, 125 огородов и 83 фруктовых садов, общий убыток по оценке – 5662 рубля" (ПВДУЗС, чрезв., 1908, 10-11 мая. – Верхнеднепровск, 1908, прилож. 13).

95. Очерк деятельности Киевского округа путей сообщения. – К., 1913, с. 113-114.

96. Высочайше утвержденный одобренный Государственным Советом и Государственною Думою закон "Об определении стоимости скалоуглубительных работ на реке Днепре между городами Градижском и Екатеринославом и об отпуске из государственного казначейства средств на производство означенных работ" (ПСЗ ІІІ, т. ХХХІІ, № 37500 от 25.06.1912; Собр. узак. 1912 г. июля 9, отд. І, ст. 1190).

97. У 1903 і 1904 роках відносно невеликі перемички влаштовувалися також біля забори Красний Камінь (Очерк деятельности Киевского округа путей сообщения, с. 148).

98. Очерк деятельности Киевского округа путей сообщения, с. 145-148; В.В.Кобзар. Покращення судноплавних умов на Дніпрі на початку ХХ ст. // Світ довкілля. Кременчуцький міський екологічний бюлетень. – 2008, № 8 (вересень), с. 13-15.

99. У списках з архівної справи 1913 року згадуються бригади поселян сіл Перелази і Летохи (Летяхи) Суражського повіту (Чернігівщина) та села Старого і містечка Хольца (Хальч) Вєтківської волості Гомельського повіту на Могилівщині (тамже, арк. 664-668).

100. Дещо раніше (вересень-жовтень 1913 року) з ходом робіт на Андріївській перемичці № 2 ознайомився голова Державної Думи Росії М.В. Родзянко з супроводжуючими його осібами, які пароплавом направлялися з Києва до Катеринослава для огляду Дніпровських порогів (на предмет виділення асигнувань за проектом шлюзування Дніпра). По дорозі члени Держдуми зупинялися також у Кременчуці, про що маємо досить стислі згадки з мемуарів Родзянко:

"Население при остановках парохода приветствовало своих избранников членов Государственной Думы. Так, например, в Кременчуге чуть ли не весь город пришел к пристани. Городской Голова принес хлеб-соль и сказал прочувствованную речь. Такие встречи устраивались даже в селах, а представители сельских обществ приветствовали путешественников бесхитростными, но очень задушевными речами" (Родзянко М.В. Крушение империи // Архив Русской революции, издаваемый И.В.Гессеном. Том XVII. – Берлин, 1926, с. 68).

101. За планами на 1914 рік для запобігання розмиву найбільш вразливих ділянок Молдаванського острова та при Цисаревичевій заборі шляхом влаштування з тюфяків коротких придонних напівзапруд (бунів), на їх привантаження (придавлювання) передбачалося використати камінь, частина якого (з Андріївських перемичок) уже була в наявності з 1913 року, решту мали видобути в 1914 році (ЦДІАК України, ф.692, оп. 20, спр. 2 за 1913 рік, арк. 712-713). Щодо інших берегозакріплюючих робіт при Молдаванському острові, вони відкладалися до 1915 року.

Але схоже, що і ці плани були реалізовані лише у 1917-1918 роках (див. відомості про споруди та час їх влаштування на с. 269-270). Не виключено, що саме в ці роки і до репатріації у 1921 році для виконання будівельних робіт на Дніпрі Київським округом шляхів сполучення могли залучатися і військовополонені, стосовно яких поки що не вдалося відшукати достовірних документальних свідчень, крім наявних згадок жителів села Дереївки про турецькі підзахоронення у кутку вже недіючого сільського кладовища. – Уп.