Період 1960 – 2000-х рр.

Чи не в останнє перед затопленням у 1963-1964 роках водами Дніпродзержинського водосховища зображення Дереївської ділянки Дніпра маємо на лоцманській карті 1961 року. Карта досить схематична і спрямована насамперед на фіксацію судноплавного фарватера Дніпра та його глибин. На ній показані також перевальні стовпи та бакени, встановлені для регулювання суднового ходу, а також будиночок бакенщика (при лівобережних берегових укріпленнях у західній частині Молдаванського острова). Відмічені берегозакріплювальні та струмененаправні споруди, основні перекати та місця виходів підводних і надводних каменів, або забор. Стосовно останніх, маємо деякі відмінності в їх назвах порівняно з довоєнними лоцманськими картами.

Зокрема, перша Дереївська забора (на виступі кам’яної гряди при усті Омельника) названа ще і як забора Бешки-Ольгинки. Забора при струмененаправній дамбі № 1 фіксується як Олександрівська забора, яку у цей час ще називали Бичковою. Більш чітко зазначене і місце другої Дереївської забори, або забори Революції при відповідній напівзапруді (нижче берегового укріплення та острова Сиротки), яка мала сримувавати інтенсивне наростання піщаних відкладень у цьому місці, від яких нерідко потерпали також підходи до Дереївської пристані.

Крім відомої Андрієвої забори, на вищеприведеній частині лоцманської карти як правобережні позначені також забори Красний Камінь, Дрібна, Бабина і Боцулова, що далеко не узгоджується з реальним станом справ і скоріше пов’язане із схематичністю розташування окремих надписів на карті.

Щодо фарватеру в районі правобережної Тройницької забори, останній не зазнав особливих змін. У самій нижній частині Дереївсько-Куцеволівської ділянки

Дніпра при давньому Буянському урочищі більш чітко окреслено лише вигин Куцеволівського рукава, показаний на відповідному фрагменті карти як судоходний (у напрямку до двох забор: П’ятихатської і П’ятихатської-Плоскої, де у цей час здійснювалося відвантаження граніту з нововідкритого П’ятихатського кар’єру) [107]. Враховуючи чисельні підводні виступи каменю, відгалудження судового ходу тут регулювалося чотирма бакенами (починаючи від входу в Куцеволівський рукав при Верхній Почикайлівській заборі).

Ділянка суднового ходу при Куцеволівському рукаві Дніпра на фрагменті лоцманської карти 1961 року // Архів ДП "Укрводшлях", інв. № 31, арк. 8.	Один з останніх дереївських наплавних млинів на бистрині Дніпра навпроти Андрієвої забори (фото 1960 року із сімейного архіву уродженця села Дереївки Л.І.Задорожнього, м. Харків).

Зазначена на аркушах лоцманської карти лінія фарватеру Дніпра в цілому збереглася і при заповненні плеса Дніпродзержинського водосховища. При підйомі рівня води (на 3-4 метри) збільшилася лише його глибина.

Значно відчутніших змін зазнала берегова лінія. Глибоко під водою залишилися чисельні острови, сінокосні плавні та піщані відмілини. Така ж доля спіткала і створювані впродовж кількох десятиліть берегозакріплювальні та струменевідвідні споруди. І лише небагото хто з добре обізнаних місцевих жителів тепер може вказати на їх точне місцерозташування, а то й пройти у літню межень їхнім гребенем мало не до середини Дніпра. З уповільненням течії на обширних мілководдях з’явилося цвітіння води, не стало водяних млинів.

Але чи не найбільш боляче затоплення відбилося на людських долях. Замість укріплення берегів від розмиву водами новоутвореного Дніпродзержинського водосховища, прибережним жителям було запропоноване добровільно-примусове переселення. Особливо тяжко було залишати обжиті місця людям старших поколінь. Хто мав достатні можливості, завчасно обзавелися садибами на нововідведених землях, або й перебралися до сусідніх міст та поселень. Інші змогли це зробити лише дочекавшись допомоги від держави та обіцяних компенсаційних виплат за попередньо розібрану колишню оселю. Так поступово обезлюдніли цілі кутки села Дереївки: Колодівка та Піски, які здавна заселялися поближче до води.

Дещо іншу ситуацію маємо хіба-що стосовно Дереївського могильника доби енеоліту (міді), матеріали якого, завдяки вчасно проведеним археологічним розкопкам, в основному вдалося зберегти для науки та їх подальших досліджень.

Поселення та могильники були виявлені при обстеженні берегів Дніпра в зоні спорудження Дніпродзержинського водосховища археологічною розвідкою під керівництвом Д.Телегіна у 1959 році (знаходилося недалеко від впадіння Омельника на невисокому [4-6 м] останці видовженої форми, відокремленому низиною від корінного берега).

План розміщення Дереївського поселення (І) та двох могильників (ІІ, ІІІ) з роботи Д.Я.Телегіна "Середньо-стогівська культура епохи міді". – К., 1973, с. 29.	Матеріали Дереївського поселення епохи міді в експозиції Національного музею історії України (1977-1993 роки).

Під час основних розкопок, проведених у 1960-1961 роках (з перервами тривали до 1967 року) відкрито кілька заглиблених у землю жител, десятки поховань, культове захоронення черепа коня, зібрано понад 12 тис. предметів (без кісток тварин), що датуються рубежем ІV тисячоліття до н.е. Особливу увагу дослідників привернуло господарство давніх дереївців, яке відносять до однієї з найбільш ранніх культур із зародками степового конярства.

Після публікації Д.Я.Телегіним основних результатів дослідження (1964, 1970 та 1973 роки), знахідки з Дереївського поселення та могильника, віднесені до середньо-стогівської культури епохи міді, план поселення та панорамна фотографія розкопок більше ніж півтора десятиліття експонувалися у Національному музеї історії України. На жаль, після зміни експозиції, повноформатне панорамне фото розкопок з видом на західні окраїни села Дереївки (тогочасна частина його Колодівського кутка) у фондах музею не збереглося.

Досить влучно описує тогочасні зміни при дереївській акваторії Дніпра колишній розвідник Є.Фокін, який у 1943 році в складі розвідгрупи ще до форсування побував біля села Дереївки, а влітку 1980 року знову відвідав ці місця: "У наших ног привольно раскинулось громадное водохранилище, воды которого скрыли остров Молдован, а возможно, потеснили и Дериевку. Я смотрел вокруг и узнавал и не узнавал эти знакомые прежде места. Если здесь и раньше ширина Днепра была более полкилометра, то теперь его противоположный берег удалился километра на четыре и еле-еле просматривался в туманной дали сизой полоской между зеркалом воды и малиновым закатом солнца" [108].

Щодо тогочасного села, у межах можливого його вигляд через чверть століття відтворено на картині дереївського жителя О.В.Куцевола, хоча на цей час від знаменитих дереївських вітряків при в’їзді до села залишалися хіба що їх міцні дубові остови. Дещо довше протрималася більш ніж столітня будівля дерев’яної Хрестовоздвиженської церкви, зведена у 1885 році, що згоріла в ніч на 29 вересня 1990 року.

Село Дереївка (яким воно було) та розливи Дніпра на картині дереївського художника О.В.Куцевола (2005 рік).	Дніпро біля села Дереївки (вид від Кам’яної могили при урочищі Маганове). Картина кременчуцького художника В.Катаргіна (2011 рік).

Ще через кілька років на Дніпрі біля села Дереївки більш помітними були вже інші зміни. З початком економічної кризи поступово стихає звичний звук моторок та швидкохідних пасажирських "Ракет" і "Метеорів" на підводних крилах, згодом не стало і самоходок та буксирів з вереницями навантажених барж. Закрилася Дереївська пристань. Без річкової комунікації не стало чути вибухів в П’ятихатському, Куцеволівському та Дереївському гранітних кар’єрах. Зупинився один з найбільших на Дніпрі Дереївський каменедробильний завод.

Розмиті береги Дніпра проти села, наспіх обсипані відвалами каменю та густо вкриті зарослями рогози, все менше приваблюють відпочиваючих та любителів риболовлі. Перші поступово потягнулися до чисельних турбаз на околицях села при берегах, захищених лісами, другі отримали можливість задовільняти свої уподобання на глибинних перекатах довкола спустілого фарватеру. Окреслилися цілі вулиці, де замість хат переважають пустища колишніх дворів.

Не краща ніж у Дереївці ситуація і в сусідньому селі Куцеволівці, дещо віддаленому від Дніпра запрудами Лиману та товщею соснових лісонасаджень. Але людей не покидає надія, що ці давні села ще відродяться. І не в останню чергу – завдяки Дніпру, який не залишає байдужими всіх, хто народився тут, на його берегах, пов’язав з ними свою долю чи хоч раз побував у цих місцях.

Примітки

107. У цей час на виходах граніту при Тройницькій заборі, поглинутій водами Дніпродзержинського водосховища, було відкрито також Куцеволівський кар’єр. – Уп.

108. Фокин Е.И. Хроника рядового разведчика. Фронтовая разведка в годы Великой Отечественной войны. 1943–1945 гг. – М., 2006, с. 16.