Стан гідротехнічних споруд в 2 чв. 20 ст.

Варто зазначити, що поки продовжувалася перша світова війна, далі – громадянська, Дніпро не стояв на місці. Як свідчить укладена за зйомками 1932 року лоцманська карта та її опис, Дереївська ділянка Дніпра все ще залишалася однією із складних для судноплавства [102]. Не дивлячись на завершену у 1931 році розчистку Андріївської забори [103], тут чітко окреслилися нові перекати (Келебердянські № 1 і 2, Дереївські № 1 і 2, Красний Камінь, Боцулівський, Тройницькі № 1 і 2 та Солошинський), а також скелясті виступи-забори з новими назвами: Дереївська-1 за 576 км від Дніпровських гирл, Дереївська-2 (573 км), Андрієва (571 км) та Дрібна (570 км).

Крім позначення основних виправних споруд, щодо яких маємо і певні неточності [104], лоційні карти 1932 року містять також багато іншої додаткової інформації про русло Дніпра та його узбережжя. До таких можна віднести насамперед позначення нівеліровочних реперів, встановлених Дніпробудом (переважно у 1927-1932 роках), яких у межах Дереївської ділянки, починаючи від Келебердянської до Мішуринорозької пристаней, налічувалося 20 [105].

Верхня частина Дереївської ділянки Дніпра на лоцманській карті зйомки 1932 року. М: 250 м/см (СК НБУВ, № 38063, арк. 18).	Нижня частина Дереївської ділянки Дніпра на лоцманській карті зйомки 1932 року. М: 250 м/см (СК НБУВ, № 38063, арк. 19).

На карті позначені також місця розташування перевальних знаків з фонарями, які мали вказувати напрямки суднового ходу при найбільш складних перекатах. Такі знаки на дерев’яних стовбах були встановлені на лівому березі Дніпра при Келебердянському перекаті № 2, при береговому укріпленні № 19 на острові Молдован, при Боцуловському та Солошинському перекатах, на правому березі – на безіменних островах при перекатах Дереївський № 2 (дещо вище пристані) і Тройницький № 2. Для регулювання суднового ходу у цей час широко використовували також бакени, які на приведених аркушах карти не зазначалися.

В районі Дереївського кар’єра-каменеломні позначено невеликий відрізок залізничної колії вздовж русла Омельника, що використовувалася для переміщення видобутого каменя до місць його подрібнення та наступного відвантаження на плавзасоби. При неможливості їх підходу до місць видобутку, камінь перевозили через Омельник, де був міст, для навантаження барж з укріпленого берега при Омельницькій поймі, частину якого поступово було перетворено у пристань кар’єру.

Аналогічну ситуацію на Дніпрі у цей час фіксують також військово-топографічні карти, якими користувалися радянські війська при форсуванні Дніпра на Дереївсько-Куцеволівському плацдармі у вересні-жовтні 1943 року. Цікаво, що крім чисельних гідротехнічних споруд на цій карті на північний схід від Дереївської пристані (у районі Андріївської забори) були позначені також діючі водяні млини.

Фрагмент однокілометрової військово-топографічної карти аркуша М-36-116 видання 1941 року з позначеннями місць форсування Дніпра на Дереївсько-Куцеволівському плацдармі восени 1943 року. М. 1: 100 000.	Фрагмент німецької аерофотозйомки Дереївсько-Куцеволівської ділянки Дніпра восени 1943 року // Madeja W.V. Russo-German War: Summer-Autumn 1943. Battle Situation-East Front. No.31. Valor Publishing Company (2003), p.83.

Варто зазначити, що аркуші приведеного фрагменту карти були укладені на основі 500-метрової карти 1931 року, матеріалом для якої слугували дані аерофотозйомки, проведеної ще у 1929 році. Враховуючи мінливість Дніпра, вони далеко не повністю задовільняли командування при прийнятті виважених рішень [106], змушуючи орієнтуватися насамперед на більш стійкі до змін переважаючі висоти на островах та прибережній смузі. Частково невідповідність наявних картографічних та описових документів реальній ситуації при Дереївсько-Куцеволівській ділянці Дніпра у 1943 році підтверджують також дані німецької аерофотозйомки.

У той же час саме тут значна кількість новоутворених островів та відмілин була скоріше на користь наступаючих військ. Інша справа, що у центральній частині довкола острова Молдован вони потрапляли під прицільний обстріл німецької оборони, зконцентрованої на домінуючих висотах правого берега Дніпра при Колодівці та на підвищеннях Кошикової гори. В цьому плані більш сприятливими були низинні береги Дніпра на його повороті в районі Пісків та при Куцеволівському лимані, де згодом і закріпився один з перших плацдармів радянських військ. Крім впливу природно-географічних факторів при форсуванні Дніпра мали місце і непоодинокі тактичні прорахунки, внаслідок чого переправа та утримання правобережного плацдарму виявилися тут досить затяжними і кровопролитними.

Порівнюючи дані аерофотозйомки і довоєнних карт, ми не бачимо нових гідротехнічних споруд у правобережній частині Дніпра, зокрема напівзапруди проти Сиротівки, відомої як забора Революції. Виходячи з назви можна припустити, що її спорудження було приурочене до чергового ювілею революційних подій 1917 року. Скоріше за все – до 20-річного, оскільки за споминами старожилів після війни будівельні роботи на Дніпрі не велися. Існують також перекази, що тут напоровся на підводний камінь пароплав з подібною назвою. Гатка напівзапруди не піднімалася високо над водою і була розрахована на відведення води в основне русло насамперед у меженний період. Розгалудження русла між чисельними новоутвореними тут островами, зафіксоване на аерофотозйомці 1943 року, лише підтверджує, що потреба у такій споруді виникла значно раніше.

Примітки

102. У описі з цього приводу зазначено:

"За Келебердой начинается Дериевский участок. Для выправления этого участка Днепра в свое время здесь были возведены большие гидротехнические сооружения: береговые укрепления у с.Дериевки на правом берегу, береговые укрепления левого берега, целый ряд запруд, закрывающих протоки, огибающие слева Молдаванский остров, а также рукава Павловский и рукав Чернобривец и отжимающих течение полузапруд. Эти сооружения сохранились в большинстве и до сих пор.

У с.Дериевки в русле реки выступают Дериевские заборы. Здесь же выступают Андреевская забора и забора Дрибная. За Дериевской главное течение прижимается к левому берегу к с.Боцуловке, справа же отходит неглубокий рукав, опять соединяющийся с главным руслом у 565 км, где у правого берега выступает Тройницкая забора. От Тройницкой заборы река идет одним руслом до с.Почикайловки…" (Материалы по описанию рек Днепровского бассейна. Вып. ІІІ. Лоцманская карта реки Днепра от гор. Черкасс до гор. Каменского. – ДУРТ, 1935, с. 5-6).

103. Тамже, с. 10.

104. Зокрема, берегове укріплення №12 при заплавах Омельника зазначене як дамба №19, при цьому одна із ключових струменевиправних дамб за №12 взагалі не згадана. – Уп.

105. З них 12 знаходилися на правому березі: чавунна свая на початку села Дереївки біля фруктового саду за 150 м вниз від кореня напівзапруди № 9 (575,7 км); три відмітки біля Дереївського водяного поста: на нульовій дерев’яній сваї, чавунному репері у городній ділянці під током та зарубка на дерев’яному стовпі (574,8 км); висічка в скелі при Андріївській заборі нижче пристані села Дереївки (571,1 км ); дві висічки у скелях при заборі Красний Камінь і струмененаправній плотині (570,2 км); висічка на скелі за 300 м вниз від кореня напівзапруди № 1 (569,2 км); чавунна свая у кінці села Дереївки проти забори (568,7 км); висічка у верхньому правому камені Тройницької забори (565,5 км); висічки на скелі проти сільця П’ятихатки (559,4 км) та на камені проти нижнього краю хутора П’ятихатки (558,2 км), що в районі Буянського урочища // Тамже, с. 23.

106. Як зазначалося у звіті заступника командуючого 37 армією з інженерного забезпечення військ при форсуванні Дніпра з 28 вересня по 18 жовтня 1943 року на ділянці від Келеберди до Переволочни:

"Предварительно составленные характеристики р.Днепр оказались далеко не соответствующими истинному положению дела, так, например, ширина реки на различных участках предполагалась от 1 до 1,5 км, фактически же преобладала максимальная ширина 700 м и минимальная 400 м; по описаниям предполагалось наличие ряда бродов через реку, фактически же на всем участке форсирования глубина по фарватеру составляла в среднем 6-7 м. Имеющиеся карты неверно отображали пойму реки и разветвление рукавов ее. Отсутствие аэрофотосъемки поймы на участке форсирования было крупным недостатком, во многом затруднившим принятие правильного решения по выбору пунктов переправ" // Сборник боевых документов Великой Отечественной войны. – Москва: Воениздат, 1957. – Вып. 30, док. 9 (витяг).