Дніпро у 18 ст.

План 1841 року у прилеглій до Омельника колодівській частині села Дереївки не фіксує неугідь, які могли б бути використані для влаштування каменеломні у місці, де згодом розміщувалася основна (промислова) частина території Дереївського гранітного кар’єру, оскільки йдеться уже про землі, що перебували у межах сусідньої дачі сільця Малої Дереївки [65]. Щодо кам’яного масиву (ділянка № 29 обсягом 2 дес. 1800 кв. саж.) у крайній північно-західній частині Колодівки при усті річища Омельника, із-за постійного підтоплення водами Дніпра, його промислова розробка на той час очевидно була досить ризикованою [66].

Наступна за величиною ділянка № 25 з виходами каменя зазначена на планшеті 2 при вигині Дніпра у крайній північно-східній частині дачі (1 дес. 550 кв. саж.). Його виступи, відомі як забора Красний камінь, простежуються тут і вглиб Дніпра. Неподалік, при південному березі озера Безоднєве, під камінням перебувало ще 850 кв. саж. (ділянка № 26). Порівняно невеликі виходи каменя мали місце також біля Конопляного озера (ділянки № 95 розміром 400 кв. саж. та № 9 розміром 1200 кв. саж.).

Окремо на плані виділена територія Кам’яної могили, що обіймала 2350 кв. саж. (ділянка № 11) і мала продовження у виходах кам’яної гряди під водами Дніпра та вздовж його берега, площа яких не зазначена. На плані відсутні також назви подібних місць, відомих у межах середньої течії Дніпра як забори, що перекривали виходами каменя частину річкового русла (всього у межах планшетів 1 і 2 маємо 4 таких забори, ще одна кам’яна гряда-острів показана серед Дніпра навпроти річища Омельника).

Вочевидь, що їх кількість та прояви не були сталими і залежали насамперед від мінливості русла Дніпра та рівня води у найбільш посушливі або меженні періоди. В цьому плані саме Дереївсько-Куцеволівська ділянка Дніпра із значною кількістю кам’яних забор, піщаних кос та островів завжди була досить складною для судноплавства. Тим більше, коли фарватер ріки мало не щорічно змінював тут як свій напрямок, так і ширину [67].

За браком відповідних джерел, маємо можливість простежити лише головні із таких змін, зафіксованих наявними спеціальними картами Дніпра XVIII-XIX ст.

Однією з найбільш давніх із них є карта Дніпра від Києва до Орелі 1725 року із парижської колекції академіка Деліля, що дає лише загальне уявлення про його русло між тогочасними малоросійськими слободами Келебердою і Переволочною, залишаючи без деталізації правобережну частину.

Дещо детальніше ситуацію між обома берегами Дніпра в цих місцях розкриває інша (французькомовна) карта з колекції Деліля, що датується періодом 1724-1729 років і окреслює порожисту частину його русла від устя Тясмину до Кам’яного затону. Не дивлячись на помітні вади у передачі просторового співвідношення основних географічних об’єктів лівого і правого берегів Дніпра, карта фіксує насамперед плавневий характер останнього. Плавні тут показані пронизаними чисельними рукавами-озерами і чітко окресленою суцільною лінією стариці Дніпра. Береги основного русла переважно кам’янисті. Додатково позначені також скелі, одна з яких скоріше за все належала до виходів кам’яної гряди в районі урочища Красний Камінь.

Фрагмент карти порожистої частини Дніпра 1724-1729 років від устя Псла до Орелі. Масштаб 6 укр. милей або 1:186 700 ().	Фрагмент Генеральної карти всього Дніпра 1741 року від устя Омельника до Мішуринорозького ретраншаменту. М: 8 верст в англ. дюймі (СК НБУВ, д. 11486).

З документальних свідчень про характер поведінки Дніпра у цей час маємо лише єдину побіжну згадку з показань келебердянських старожилів 1748 року, що після 1730 року (до російсько-турецької війни 1735-1739 років) одне з лісових озер із володінь колишнього сотника Тройницького в урочищі Буянське зазнало такого натиску води, що "озеро в реку Днепр сваляло, так что ныне самая средина реки Днепра идет" (ЦДІАК України, ф. 1632, оп. 1, спр. 262, арк. 11 зв.).

Ще однією з таких карт, укладених до заселення козаками Келебердянської сотні Дереївської слободи, є рукописна Генеральна карта всього Дніпра за матеріалами експедиції адмірала Сенявина 1741 року, яка фіксує основні зміни в розташуванні островів та відмілин на вигині Дніпра вниз від устя лівобережних річок Келебердянки і Кобилячка до Мішуринорозького ретраншаменту.

Більш детально ситуація при Дереївській ділянці Дніпра представлена на 200-саженних картах з промірами глибин, залучених з аркушів Атласу ріки Дніпра, укладеного за описом флоту капітана Сави Коковцова у 1784 році.

Верхня і середня частини русла Дніпра з промірами глибин при землях державних поселян лівобережного містечка Келеберди і правобережного Дереївського шанця на карті з Атласу ріки Дніпра 1784 року (СК НБУВ, д. 17382, арк. 82 // Карта на часть реки Днепра внис по теченью от литеры L до литеры M описи флота капитана Савы Коковцова 1784 году, а глубина проставлена в футах англинских. Мачтаб в саженях 7 футовой меры, фут англинских, которых в одном дюйме 200 сажень).

Відображена на трьох фрагментах карти 1784 року частина русла Дніпра охоплює його протяжність починаючи від верхньої до нижньої межі Дереївсько-Куцеволівської дачі (при урочищі Буянське), яка в цілому корелювала з відповідними лівобережними межами земельних угідь поселян містечка Келеберди. Не дивлячись на досить густу сітку промірів глибин та масштаб карти прибережні об’єкти на ній практично не зазначені. Із річок маємо згадку лише про лівобережний Кобиляк, або Кобилячок у середній частині поруч із позначенням Келебердянських хуторів.

На правому березі позначені лише 4 безіменні затоки, серед яких у верхній частині русла угадуються устя Омельника та колодівські озера, у середній – затоки і виходи озер проти дереївського Глинища та, вірогідно, Конопляного озера перед виступом гряди біля Кам’яної могили. Значно більші заводі та лиман у нижній частині русла на карті лише окреслено. У верхній та середній частинах показані також чисельні прибережні відмілини та забори. Посеред русла останні фіксуються лише на північний схід від Кам’яної могили та навпроти Буянської заводі. При лівому березі у центральній та нижніх частинах русла маємо фіксацію потужних піщаних відкладень, між якими зазначені два Кобиляцьких острови (перший і другий). У верхній частині між Келебердою та Омельницькою поймою знаходився досить великий Келебердянський острів [68].

Відповідно довкола останнього маємо також найбільшу ширину русла Дніпра. В середній частині та при Колодівському вигині воно суттєво звужувалося за рахунок лівобережних пісків. Саме тут, на піщаних перекатах проти Глинища, фіксується найменша глибина фарватеру – від 3,5 до 4-х футів [69]. Далі до Кам’яної могили глибина збільшувалася до 13 футів. Біля другого Кобиляцького острова вона знову знижувалася до критичних 3-х футів, поступово зростаючи до 14-18, а подекуди і 20 футів при нижніх піщаних відкладеннях. При Буянській заборі глибина становила всього 4 фути. Найбільші глибини (до 24 футів) зафіксовані у звуженні верхньої частини русла між Келебердянським островом і поймою Омельника.

Карти з Атласу ріки Дніпра 1784 року укладені після досить пам’ятної для тогочасних жителів руйнівної повені 1772 року, яка залишила від поселеної тут при березі Дніпра слободи Буянської хіба що згадки про урочище з відповідною назвою, а її поселяни змушені були перейти у ротну слободу Дереївку, в Куцеволівку чи у більш віддалену слободу Попельнасту, куди переводилася їхня Богословська церква [70].

Про зміни за наслідками не менш резонансної повені 1789 року, яка змусила управителя краєм Г.Потьомкіна перевести повітові установи із залитого водою Кременчука до міста Градижська, а губернських – до новозаснованого Катеринослава, відповідних картографічних джерел того часу не маємо. Можемо лише припустити, що саме під час цієї повені у Дніпра з’являється нове русло попід лівим берегом (починаючи від Келеберди і до устя Кобилячка), а з розмитих переповненими водами піщаних наносів та плавень проти Дереївки утворюється новий острів, який і отримав відповідну назву Молодий, або Молодяк [71].

Примітки

65. Сільце Мала Дереївка чи не востаннє згадується в облікових документах 1849 року (ІР НБУВ, ф. V, спр. 3712, п. 254), але історія його земельної дачі на цьому не завершується. У пореформенний період більша її частина належала власниці сусіднього сільця Іванівки – дружині титулярного радника Ганні Гриневичевій (Статистические сведения о Екатеринославской губернии за 1864 год. ІІ. Верхнеднепровский уезд, с. 94).

У 1886 році за так званою полюбовною угодою між правонаступниками земля Малодереївської дачі за спеціальним межуванням перейшла у володіння її нових власників: 33,5 дес. дісталося дереївському священику Федору Лаврентійовичу Краснокутському, який тримав тут хутір Красний Кут, і 180 дес. 564 саж. – козаку Івану Андрійовичу Губці (РДАДА, ф. 1354, оп. 113, ч. ІІ, дачі К-29 і Д-12). З огляду на розмір нової дачі, за останньою було збережено також її колишню назву Малої Дереївки. Рівно третина відмежованої землі (60 дес. 880 кв. саж.) перебувало під неугіддями і не потрапляло під обкладання земськими зборами.

Проте уже в 1893 році повітовим земством було запропоновано внести до окладних книг також і цю частину землі (ПВДУЗС, 1893, 28/III. – Верхнеднепровск, 1894, прилож. 7). Останнє вочевидь і спонукалло підприємливого козака Губку шукати виходу серед знайомих у Кременчуці, де він записується спочатку у міщани, а згодом організовує і здачу в оренду своїх неугідь з виходами граніту під розробку будівельного каменю. – Уп.

66. За геологічним описом, укладеним у 1883 році В.Домгером, про виходи дереївських гранітів при Омельнику сказано наступне:

"В Ивановке (Щербанивке) по р. Сухому Омельнику, близь его устья, является розоватый мелкозернистый гранит, отчасти гнейсовидный, имеющий направление почти N-S. В Малой Дереевке, в заборе, разбросаны груды мелкозернистого гранита, берег же Днепра состоит из алофиолетового гнейса, отдельные глыбы которого попадаются и в заборе вместе с гранитом" (В.Домгер. Геологические изследования в Южной России в 1881-1884 годах. – с. 84).

У описі під Малою Дереївкою мається на увазі колодівська частина села Дереївки. Щодо Малодереївської дачі, до спеціального розмежування 1886 року вона враховувалася у межах землеволодінь власників сільця Іванівки, згаданого в описі першим. – Уп.

67. Военно-статистическое обозрение Российской империи. Том ХІ, ч. ІV. Екатеринославская губерния. – Спб., 1850, с. 38.

68. Вже знайомий нам за першою частиною цього видання М.Бухтєєв у критичних зауваженнях на статистичний опис Новоросійського краю А.Скальковського наводить відомості також про розміри згаданих островів: Келебердянський вище села Дереївки мав 3 версти в довжину і пів версти в ширину, два Кобиляцькі між Дереївкою та Куцеволівкою були вдвічі меншими: 1,5 версти довжини при тій же ширині (ЗООИД, 1853, т.3, с.489).

Відповідно, судячи із співвідношення на карті ширини островів і русла Дніпра, останнє при Дереївсько-Куцеволівській ділянці коливалося у межах від 0,5 до 1-ї версти. Джерело залучення даних М.Бухтєєв не приводить. Але найбільш вірогідно, що він скористався відповідними відомостями з примірника Атласу Дніпра, який за вказівкою Г.Потьомкіна був виготовлений у 1786 році під керівництвом адмірала Пущина до майбутньої подорожі Катерини ІІ у Полуденні краї. За журналом височайшої подорожі, після першої від Кременчука зупинки та ночівлі проти слободи Свято-Троїцької (нині Чикалівка), 4 травня 1787 року

"вся флотилия по сигналу с галеры "Днепра" сделанному, в начале 11 часа стала на якорь в виду местечка Переволочны, на 32 версте от ночлежного места, и Всемилостивейшая государиня изволила иметь обеденный стол на своей галере" (ЗООИД, 1853, т.3, с.276).

За розрахунками до Атласу 1786 року (Див.: Русов А.А. Русские тракты в конце XVII и начале XVIІI веков и некоторые данные о Днепре из атласа конца прошлого столетия. – Киев, 1876, с. 148) це місце (за 31,5 версти) приходиться на закінчення Дереївсько-Куцеволівської ділянки Дніпра перед маловідомою державною слободою Почикарівкою або Почикалівкою, зазначеною також на аркуші карти частини Дніпра 1784 року у межах Мішуринорозької дачі, дещо південніше від Буянського урочища. Вочевидь, що саме в заводях цього (найбільш віддаленого від залюднених сіл урочища) і зупинялася галера імператриці, завдяки чому Буянська забора згодом могла і отримати назву Свяченої (Див.: Дмитро Яворницький. Твори у 20 томах. Том 2. – Київ-Запоріжжя, 2005, с. 41).

69. За поясненням до масштабу карт, 7 футів = 1 сажені. Тобто 3,5 футів означає, що у межень вода спадала ледь не до метра (1 фут = 0,14 саж., 1 саж. = 2,16 м). – Уп.

70. Детальніше див.: Метрична книга двох приходів: слобід Буянської і Попельнастої 1770-1782 років /Авт.-упор.: Н.В.Жахалова. – К. Академперіодика, 2011.

Щодо більш ранньої фіксації наслідків весняної повені 1772 року у картографічних джерелах, певне уявлення про них можна отримати при співставленні вищеприведених зображень Дереївської земельної округи на межових картах 1769 і 1774 років в частині русла Дніпра та змін у розташуванні наявних островів і плавень. – Уп.

71. За історико-топографічними нарисами Д.Яворницького острів Молодий вперше згадано на 2-х верстовому геометричному плані кінця ХVІІІ століття, що зберігався в Катеринославській губернській креслярні. Острів мав 870 саж. довжини і 502 саж. найбільшої ширини, знаходився нижче впадіння річки Сухого Омельника напроти озер Круглого й Гнилого, балки Глинища й села Дереївки і був позначений на плані як Моловий (Дмитро Яворницький. Твори у 20 томах. Том 2, с. 49).

Фактично таку ж інформацію маємо на вищеприведеному зображенні дачі генерального межування сіл Дереївки і Куцеволівки з атласу 1831 року (див. с.233), що викликає певні сумніви щодо достовірності датування використаного Д.Яворницьким джерела. Але якщо дійсно йдеться про більш ранній варіант геометричного плану, укладеного наприкінці ХVІІІ ст. (повіт не зазначено), то це могло бути не раніше 1798 року, коли розпочала свою діяльність Новоросійська (згодом Катеринославська) межова канцелярія, до повноважень якої було віднесено і укладання подібних крупномасштабних повітових планів.