Поштові дороги

З перенесенням губернського міста з Кременчука до правобережного Катеринослава новий, більш прямий поштовий тракт, що мав з’єднати ці міста, пройшов оминаючи вищезгадані придніпровські села. Досить значні перегони були також між поштовими станціями, які влаштовувалися вздовж тракту. Найближча з них була відкрита уже за межами Дереївсько-Куцеволівської дачі – в урочищі річки Омельника Келебердянського.

При цьому всі роботи з виправлення полотна дороги, починаючи від Омельницького мосту і до балки при сільці Бєдіному (за східними межами дачі), покладалися на державних поселян сіл Дереївки, Куцеволівки і Мішуриного Рогу. Цікаво, що за планом доріг Олександрійського повіту Катеринославського намісництва 1795-1796 років Омельницька пошта, влаштована у межах Млинківської дачі генерала Пищевича, певний час мала зв’язок з Кременчуком і повітовим містом (колишній Крилов) через поштову станцію у селі Онуфрієвці, що лежало на більш освоєній верстовій або стовповій дорозі до Херсона.

З приєднанням у 1797 році частини ліквідованого Олександрійського повіту до Новоросійського (Катеринославського) повіту Омельницька пошта отримує назву станції Дерієвка при урочищі Омельнику, яка мала ділити порівну (по 27 верст) маршрут від Кременчука до станції Калужине при Омельнику Переволочанському.

Саме під назвою Дерієвка з Поштової карти Новоросійської губернії станція у 1799 році потрапляє на аркуші Генеральної карти частини Росії розподіленої на губернії і повіти із зображенням поштових та інших основних доріг, а у наступному 1800 році до російського почт-календаря.

Підставою для такої назви була скоріше за все близькість більш відомих поселень, біля яких проходив поштовий тракт, хоча це і не завжди себе виправдовувало. В цьому плані не менш цікава згадка про поштову станцію при Омельнику Келебердянському та етап на її перегоні під назвою Куцеволівки з військово-топографо-статистичного опису Катеринославської губернії 1821 року [59], який поєднував у собі опис дороги і поштових станцій на ній. При цьому Куцеволівка додатково згадується в описі ще і як кінцевий пункт дистанції великої польової дороги з Криму в Кременчук, де цей шлях, що проходив через села Саксагань, Лихівку і Мішурин Ріг, через 19 верст від останнього мав продовжуватися уже поштовим трактом [60].

Очевидно не без впливу матеріалів військово-топографічного опису в оновленому виданні російського дорожника 1824 року поштова станція при Омельнику Келебердянському згадується уже під його власною назвою [61].

Одночасно з укладеним описом, чинами 2-ї армії, яка у той час квартирувала на території краю, були підготовлені також детальні 5-ти верстові карти губерній та повітів, у межах яких були розміщені війська, з відображенням рельєфу місцевості, наявних лісових масивів та річок, зазначенням кількості дворів і релігійних споруд у поселеннях, а також основних доріг. При цьому на зазначених картах, що були покладені в основу 10-верстових карт Шуберта, чи не вперше були зафіксовані верстові стовпи, встановлені вздовж великих поштових доріг.

На рубежі 1850-х років було прийнято рішення про збільшення кількості перегонів та поштових станцій між Верхньодніпровськом та Кременчуком. За дорожником 1852 року замість колишніх двох їх діяло уже три: Успенська, Нагнибедина і Свидівська, при яких мало бути по 20 коней [62]. З утворенням земської пошти дві останні поштові станції поступово починають називати Куцеволівською і Бородаївською (біля поселень яких вони були розташовані), але про їх офіційне перейменування питання було порушене тільки у 1903 році [63].

Прогін між новими Нагнибединською і Успенською станціями складав 21 версту, більша частина якого (до Омельницького мосту) продовжувала залишатися на обслуговуванні дереївських і куцеволівських поселян. Лише наприкінці століття було розпочато вимощування каменем спочатку більш вразливих мостових споруд, а потім і дорожного полотна, що наряду з укріпленням берегів дало вагомий поштовх для відкриття при досить потужних виходах граніту у селі Дереївці власної каменеломні або кар’єру [64].

Примітки

59. "От с.Калужина до с.Куцоволовки 19 верст (почтовая же станция в д.Омельничке 26 верст, а до границы губернии 37 верст). Местоположение пространства сего возвышенное, перерезано несколькими отлогими лощинами и в 4-х верстах от с.Куцоволовки речкой Малой Куцоволовкою, через которую построен хороший мост. Деревень же при дороге лежащих никаких не имеется, выключая д.Бединой, находящейся в 1 ½ версте в лево от дороги при упомянутой речки.

От с.Куцоволовки поднявшись на отлогую гору дорога идет до д.Омельничка 7 верст ровным и возвышенным местом и при оной перерезана речкой Келебердянским Омельничком, чрез которую построенный мост исправен. От д.Омельничка в 5-ти верстах дорога пролегает мимо лежащего вправе близ дороги с.Плахтеевки и перерезана в сем месте лощиною. От села ж Плахтеевки дорога ровная и в 6-ти верстах уходит в Херсонскую губернию, которой и пролегает до г.Кременчуга, отстоящего от с.Куцоволовки в 33 верстах. Дорога сия для прохода войск во всякое время года удобна". // Описи Степової України останньої чверті XVIII – початку ХІХ століття / Упорядник А.Бойко. – Запоріжжя, 2009, с. 347).

60. Там же, с. 358. Вочевидь, що відображена на плані 1841 року дорога з Куцеволівки на Мішурин Ріг певний час саме і слугувала відрізком цієї великої дороги, але з втратою її значення уже була віднесена до звичайних польових шляхів. – Уп.

61. За доданими відомостями про станцію у цей час для забезпечення перегонів при Омельнику Келебердянському мав перебувати комплект із 33-х коней. На сусідній Калуженській станції їх було 27, у Верхньодніпровську – 30 (Почтовый дорожник или описание всех почтовых дорог Российской империи, Царства Польского и других присоединенных областей. – Спб., 1824, с. 9). За оновленим дорожником 1829 року при вищезгаданих поштових станціях комплект коней було зменшено до 21. При цьому відмічено, що при Омельнику Келебердянському і Калужиному діють постоялі двори для проїзджаючих (Почтовый дорожник. – Спб., 1829, с. 9).

За карманним поштовим дорожником 1836 року станція Омельник Келебердянський згадується скорочено як Келебердянка, хоча на перегоні до Свитиної балки (біля Павлиша) вона іменується і як Омельник (Указатель губернских и уездных почтовых дорог в Российской империи. – Спб., 1836, с. 23, 27). В 1849 році тут було зведено новий міст довжиною 31 ½ саж. (ПВДУЗС, 1876, ХІ. – Кременчуг, 1876, прилож. 10). З огляду на довжину цей міст отримав назву Великого. Але враховуючи крутий норов Омельника, тут продовжували утримувати також малий міст (до влаштування кам’яного). – Уп.

62. Почтовый дорожник Российской империи. – Спб., 1852, с. 21.

63. ПВДУЗС, 1903, 38/ХІІІ. – Верхнеднепровск, 1904, прилож. 29.

64. За актом обстеження представником Верхньодніпровської повітової земської управи М.М.Савенком в присутності дереївського старости і двох понятих (Єгора Климовича Сироти і Федора Івановича Яшного) від 5 жовтня 1898 року, каменеломня початково була відкрита у межах землі, що належала в селі Дереївці кременчуцькому міщанину, колишньому козаку Івану Андрійовичу Губці, яким за угодою від 8 липня 1897 року було надано право видобування каменю кременчуцькому купцю Гедалію Наготовичу терміном на 3 роки "с правом бить камень сколько понадобится покупателю, но не менеее 600 саж. с платой по 1 р. 50 коп. за каждую кубическую сажень".

На час обстеження було набито 724 куб. саж. З’ясувалося також, що під каменоломню були задіяні і землі Дереївського сільського товариства, тому її доходність та відповідні податкові зобов’язання мали бути розподілені між товариством та І.Губкою порівну (ПВДУЗС, 1898, 33/VIII. – Верхнеднепровск, 1899, прилож. 54). Обсяги видобутку каменя залежали в основному від планів влаштування виправних споруд на Дніпрі. В 1900 році розробку було тимчасово зупинено. При цьому фінансові зобов’язання перейшли виключно на Дереївскьке товариство.

У 1909-1910 роках виникає чергова зацікавленість Київського округу шляхів сполучення у заготівлі каменя для ремонту виправних споруд на Дереївській ділянці Дніпра (ЦДІАК України, ф. 692, оп. 20, спр. 11). Але більш за все йшлося про його альтернативний видобуток з виходів граніту біля Кам’яної могили, оскільки за той же 1910 рік маємо документально зафіксовані відомості про призупинення роботи каменеломні Дереївського товариства (ПВДУЗС, 1910, 45/ХХ. – Верхнеднепровск, 1910, прилож. 7, список б). І лише з часом з’являються необхідні умови для відновлення її роботи. – Уп.