Праці з кочівникознавства
Жарких М.І.
Серед науковців гросмейстерським прийомом щодо праць Гумільова чомусь вважається повне ігнорування [1]. Наприклад, книга Т.І.Султанова [2] присвячена питанням етнічної та соціальної історії. В ній використані К.Маркс та Ф.Енгельс, але нема посилань на Гумільова, неначе його ніколи не було на світі.
Книга Р.М.Мавродіної [3] присвячена історіографії печенігів, торків та половців. Знову згадуються визначні кочівникознавці К.Маркс, Ф.Енгельс, до них додається ще В.І.Ленін (напевно, автор численних праць про печенігів та половців, які лишились мені невідомими), є навіть досить вірний та об’єктивний виклад поглядів М.С.Грушевського – але Гумільов таки не згаданий. Між тим останні використані в огляді роботи датовані 1978 роком і тому замовчування праць Гумільова не може бути виправдане – адже йдеться вже не про конкретні питання історії, а про історіографію, тобто хід розвитку історичного знання. Таким прийомом автор ставить під сумнів науковість свого огляду: якщо викреслено Гумільова, то хто зна, які ще автори викреслені? Слід відзначити, що Гумільов не став платити тією ж монетою і активно використав огляд Мавродіної в книзі "Давня Русь та Великий степ".
В 1986 р. надрукована колективна монографія "Історія народі східної та центральної Азії з найдавніших часів до наших днів". В ній є розділи "Хунну", "Монголія", "Тюрки", "Тангути", "Південний Сибір", "Тибет", але нема згадок про роботи Гумільова.
В 1990 році з дуже цікавою книгою про хозар виступив А.П.Новосельцев [4]. Автор дуже старанно використав наукову літературу (щоправда, тільки до 1984 року видання), використав навіть надзвичайно рідкісну книгу А.Н.Поляка про хозар, видану мовою іврит в Тель-Авіві у 1944 році; згадав і про книгу Гумільова "Відкриття Хозарії". Але історію гуннів 2 – 4 ст. він на с. 69 – 71 викладає так, неначе ніяких книг Гумільова про гуннів не існує в природі. Далі автор переходить до розгляду подій давньотюркського часу і зауважує, що "скільки-небудь повне дослідження історії Західнотюркського каганату мені невідоме" (с. 94) – виходить, що й книги Гумільова "Давні тюрки" з досить-таки докладним описом історії цього каганату теж все одно що не існує – хоч вона видана російською мовою у Москві в 1967 році. Так само поза увагою Новосельцева залишились студії Гумільова про аварів та ефталітів.
В.Л.Єгоров, аналізуючи погляди, висловлені Л.М.Гумільовим у книзі "Давня Русь та Великий степ", пише:
"Автор наполегливо намагається переконати читача в тому, що Русь прагнула до завоювання Великого степу" [5].
Не знаю, у який спосіб Єгоров зробив це відкриття. Кожен, хто заглядав у цю книгу, може легко пересвідчитись, що її суть зовсім в іншому: Гумільов твердив, що Русь і Степ утворювали єдину суперетнічну систему. З цим можна погоджуватись або не погоджуватись, але перш за все треба зрозуміти зміст розглядуваної концепції. Єгоров цього розуміння не показав. (Прочитавши довідку комісії АН СССР про роботи Гумільова, я дізнався про спосіб, у який Єгоров зробив своє відкриття. Він узяв його з цієї довідки, адресованої до ЦК КПСС. Відповідна цитата з довідки вміщена нижче. Сказано ж ясно: Комуністична партія – керівна і спрямовуюча сила, в тому числі і на фронті історії половців).
Л.М.Гумільов вважав, що удільно-ліствичну систему на Русі запозичили від тюрків. Сучасний дослідник не погоджується з цим твердженням, вважаючи, що вона виникла незалежно, оскільки поширена дуже широко в різних народів [6].
Екскурс Гумільова у царину давньомонгольської релігії (тобто такої, що передувала поширенню буддизму в Монголії) – розділ "Двоєдиний" у книзі "Пошуки вигаданого царства" – знайшов продовження у найновішій книзі Т.Д.Скриннікової [7]. Співставлення показує, що ігнорування праць Гумільова продовжує залишатись найпопулярнішим прийомом оцінки цих праць. Дослідниця відзначає, що основним божеством було Вічне небо (тенгрі) [с. 62]; другим божеством, що виступає в опозиції до нього, є Матір-земля (делхій, етуген) [с. 71 – 72], але провідна роль належить Небу [с. 63]. Важливо, що обидва божества є неперсоніфікованими, безособовими [с. 71]. Багато уваги присвячено розмежуванняю давньомонгольської релігії та шаманізму; дослідниця рішуче заперечує уявлення, буцімто шаманізм був релігією монголів, і переконливо доводить, що релігійні обряди виконувались світськими правителями (не шаманами), яким був, наприклад, прорицатель Теб-Тенгрі [с. 122, 124, 131 – 138, 141, 195 – 196]. Дослідниця відзначає паралелі між віруваннями монголів та релігійними уявленнями, поширеними в Тибеті та Ірані [с. 58, 160 – 168].
Даруйте, але все це ми вже знаємо з Гумільова! І тенгрі – Вічне небо, і Матір-земля – етуген, і перевага неба [все – П, с. 215], і безособовість божеств [П, с. 220], і навіть розуміння особи Теб-Тенгрі як світського володаря, а не шамана [П, с. 209]! Що вже казати, що Гумільов заперечував ототожнення релігії монголів із шаманізмом [П, с. 210, 218, 226 – 227], відзначав тибетські та іранські корені давньомонгольської віри [П, с. 222 – 223] – тобто всі відзначені вище тези Скриннікової вперше відкриті Гумільовим і нею тільки підтверджені. Тим не менше жодної згадки про існування Гумільова в книзі Скриннікової нема (докладніше – в екскурсі "'Двоєдиний' Гумільова та сучасне розуміння давньомонгольської релігії").
Ірина Калинець у своїй розвідці про гунів висловила незгоду з гумільовським тлумаченням походження гунів:
"Наскільки фантастичними можуть бути пояснення дослідників, засвідчує приклад Л.Гумільова, який висунув гіпотезу про долю тієї гілки північних монголів, які начебто перемішалися з уграми, тікаючи від племені сяньбі […] Гіпотезу про переселення цілого народу на чужу територію можна було б розглядати, якщо б вона стосувалася щонайпізніше епохи ранньої бронзи […] Ні мовні, ні археологічні, ні письмові дані не підтверджують гіпотези, що європейські гуни є нащадками далекосхідних монгольських племен" [8].
Я з жалем мушу констатувати, що твердження А.Куркчи: "Гумільов залишиться творцем вітчизняного кочівникознавства" [Куркчи А. Л.Н.Гумилёв и его время. – П94, с. 25] є дуже сильним перебільшенням.
Примітки
[1] Приємним винятком була книга Г.О.Федорова-Давидова "Суспільний лад Золотої Орди" (М.: 1973 р.), в якій праці Гумільова використано не менше як у 6 місцях. Звичайно, щось із сказаного Гумільовим він заперечує, але це – нормальний процес розвитку науки.
[2] Султанов Т.И. Кочевые племена Приаралья в 15 – 17 вв.: вопросы этнической и социальной истории. – М.: Наука, 1982 г. – 132 с.
[3] Мавродина Р.М. Киевская Русь и кочевники (печенеги, торки, половцы): историографический очерк. – Лг.: Наука, 1983 г. – 86 с.
[4] Новосельцев А.П. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа. – М.: Наука, 1990 г. – 263 с.
[5] Егоров В.Л. Русь и её степные соседи в 10 – 13 вв. – Отечественная история, 1994 г., № 6, с. 185. До речі: Великий степ у розумінні Гумільова тягнеться до Маньчжурії, його Русь ніяк не могла завоювати; напевно, в даному місці Єгоров називає "Великим степом" половецький степ від Дністра до Дона, що був реально досяжний для Русі.
[6] Трепавлов В.В. Россия и кочевые степи: проблема восточных заимствований в русской государственности. – Восток, 1994 г., № 2, с. 52.
[7] Скрынникова Т.Д. Харизма и власть в эпоху Чингис-хана. – М.: Восточная литература, 1997 г. – 216 с.
[8] Калинець І. Гуни – нащадки Ізраїля. – Льв.: Місіонер, 1997 р., с. 10 – 12. Дослідниця посилається на [ХН, с. 201]. Не вдаючись в оцінку нової гіпотези, вираженої в назві книги, мушу зазначити, що Гумільов вважав протомонголами сяньбійців, а хуннів вважав прототюрками.